Поєднання романтичних та реалістичних тенденцій у творчості Гоголя. Поема “Мертві душі”.

22.Поєднання романтичних та реалістичних тенденцій у тво-ті Гоголя. Поема “Мертві душі”.

Обстоятельства, в которих находиться Г. в свои ранние годы, способствует формированию его как писателя прогресивных убеждений. Большое  влияние на Г.оказал проф.Беолоусов,Неженской гимназии, где учился Г. Белоусов развивал прогресивные идеи того времени: утверждал могущество ума,противоставление вере,отстаивал право на свободу, равенство и независимость  личности. Под влиянием професуры гимназии Г. проникся целями гражданского служения. После окончания гимназии переежает в Петербург,первое произ-ние «Ганц Кюхенгальтен» было встречено  резкими рецензиями критиков. «Мертвые души»(1836р.) . Темой «М.д.»- стала вся современная ему Россия.Длительние раздумья привели его к решению обрисовать Россию в отрицательной сущности. Г.считал,что в его пору нельзя иначе устремить общество или даже все поколение к прекрасному,пока не покажешь всю глубину его настоящей мерзости. За идею произведения Г.взял основное противоречие  современной ему действительности. Реализуя конфликт Г.обратился к насущим проблемам того периода: состояние помещетского хозяйства,моральному облику поместного и чиновничего дворянства,их взаимоотношениям с крестьянами. Г. предал произведению огромний политич.-идейний смысл. На протяжении всей поэмы утвержтения простого народа как положительного героя  сливаеться с прославлением родины.,с выражением этических,гражданско-патриотических суждений. Г.выдвигает на первый план морально-психологическую сущность действующих лиц.,по преимуществу отрицат.,показывает их в последовательном разоблачении. Пользуясь задачей сатиры  изображения  писатель выдвигает видущие  отриц.черты: пасивность,неопределенность,бесхарактерность,мелочную хлопотливость. Г.зоркий наблюдатель  верно усмотрел быстрый рост в недрах феодально – крепоснического режима  буржуазной тенденции. И эти тенденции найшли в нём беспощадного обличителя. Он подметил в них стратегию к власти денег,связаную с чудовищными  спекуляциями, с авантюрами. Дорисовывая  внутриний облик персонажей их внимательным окружением Г.придает иногда предметам реально-символический смысл. Г. искусно  использует в этих целях и природу. Действующие лица «М.д.»(Чичиков) явно гиперболические в ведущих особенностях своих  типических х-ров.,сохраняют впечатление жизненой полноты  и морально-психической многостороности. По своему естет.аспекту –соц.етическая поема.(соц. Х-ры).Чичиков – романно сюжетнообразующий герой. «М.д.» - жанр соц.эпический,сатерический р-н. 

……………………………………………………………………………………………………………………….

У поемі М. Гоголя «Мертві душі» змальовано узагальнену картину російської дійсності пер­ших десятиріч XIX століття. Оскільки розповідь побудовано як історію пригод Чичикова, це дало автору можливість об'їздити разом зі своїм героєм «всі кутки й за­кутки російської провінції» і змалювати всі соціальні прошарки Росії.

Описуючи чиновників, Гоголь звертає увагу на те, що вони повинні нести відповідальність за долі людей, а натомісць не виконують своїх службових обов'язків.

їхню поведінку визначають розрахунок і прагнення нажитися: вони беруть хабарі, зловживають службовим становищем. Коли знадобилися свідки для оформлення купівлі Чичиковим кріпосних душ, Собакевич з повним знанням справи радить: «Пошліть відразу ж до прокурора, він нероба і, мабуть, сидить дома, за нього все робить стряпчий Золотуха, найперший хапуга у світі. Інспектор лікарняної управи, він теж нероба і, мабуть, дома, якщо не поїхав куди-небудь грати в карти...» Ми бачимо, як наживаються, порушуючи закон, члені комісії «для побудови якоїсь-то казенної, вельми капітальної будови»; митники, що вступають у змову з контрабандистами; чиновники, що дбають про своїх нащадків і тому запускають руку до казни («Хто ж ґавить тепер на посаді?»). Будь-які спроби боротися з хабарями закінчуються конфузом. Генерал звільняє з посади одних чиновників — інші, ще більші шахраї., входять до нього в довіру і скоро в кожного з них «виявилося по декілька тисяч капіталу».

Знайомство з поміщиками починається з Манілова й кінчається Плюш-кіним, і в цьому є своя внутрішня логіка. Від одного поміщика до іншого поглиблюється процес деградації особистості, розгортається все жах­ливіша картина розкладу кріпосницького суспільства. Гонитва за багат­ством, як у Коробочки, Собакевича, Плюшкіна, або прагнення до легкого, веселого, безтурботного життя, як у Манілова, а особливо у Ноздрьова, не може не знівечити натури людини — вона деградує й гине.

Хоча Манілов і вважає себе освіченою людиною, але це лише претензії на культуру, що підкреслюється книгою, яка вже два роки відкрита на чотирнадцятій сторінці, вихованням дітей і їхніми іменами, прагненням висловлюватися химерно, не завжди доречно використовуючи іншомовні слова. Невисокий рівень розумового розвитку Манілова виявляється під час його розмови з Чичиковим про купівлю «тих душ, що точно вже померли». Манілов безсилий зрозуміти, у чому справа. Його відмінна особливість — невизначеність натури: незрозуміло, що це за людина. «У кожного є своє, але у Манілова нічого не було»,— говорить автор.

Коробочка веде господарство патріархальними методами, підозріло ставиться до людей, боячись бути ким-небудь обманутою. Це відповідає низькому інтелектуальному розвитку поміщиці, невипадково Чичиков називає її «дубиноголовою».

Мета життя Ноздрьова — бесшабашні, розгульні розваги у хмільній компанії приятелів та полювання. Йому друзі всі, хто пиячить з ним. Нозд-рьов не піклується про своїх дітей, а от на псарні був «як батько серед сімейства». Це майстер «кулі лити», грубіян і хам.

В особі Собакевича Гоголь створив образ кріпосника і гонителя про­світи. У його натурі й зовнішності більше від тварини, ніж від людини. Він агресивно ставиться до людей — розповідаючи Чичикову про губерн­ських чиновників та поміщиків, лаяв усіх, називаючи шахраями та розбій­никами. Звіруватість натури Собакевича виявилася у зовнішності — він схожий «на середньої величини ведмедя». В образі Плюшкіна показано логічне завершення процесу деградації особистості. Це не людина, а щось невизначене: «не баба і не мужик». Риси маніакальної скупості, якою він охоплений, поєднуються з болісною підозріливістю і недовірою до людей, з невмінням осмислити своє ста­новище, відрізнити потрібне від непотрібного, з дріб'язковістю інтере­сів, з дивовижною бездуховністю. Лише на мить на дерев'яному обличчі Плюшкіна з'являється «не почуття, а якийсь блідий відбиток почуття», коли він згадав про свого колишнього шкільного приятеля. Зберігаю­чи гвіздочок, стару підошву, підкову, Плюшкін пускає на вітер усе своє багатство, тисячами пудів гноїть хліб, велику кількість полотна, сукон, овчин. Спрямовуючи всю енергію на накопичення, Плюшкін повністю обриває всі зв'язки з людьми, і його особистість розпадається.

Описуючи своїх героїв, Гоголь постійно наголошує на типовості об­разів. На останніх сторінках поеми перед читачами постає страшна Картина і запустіння поміщицьких садиб: «Поміщики програлися в кар­ти, загуляли і промотались як слід; усе полізло до Петербурга служити: маєтки покинуто...»

Ще сучасники Гоголя відразу ж зрозуміли сенс назви поеми. Всі можно­владні класи експлуататорського суспільства були зображені як живі мреці. Перед читачем постає галерея мертвих душ: поміщики, чиновни­ки. Ми подорожуємо разом з Чичиковим і в кожному, з ким він спілкуєть­ся, спостерігаємо один з різновидів духовної смерті.

Гоголь був переконаний, що в умовах сучасної йому Росії ідеал та красу можна висловити тільки через заперечення потворної дій­сності. Його поема переконливо показала: суспільний устрій уражений смертельною хворобою. Гоголь не тільки зображує зло, а й намагається пояснити, що його породжує.

\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\

Жоден твір Гоголя так не захоплював його і не давався йому з такою мукою з такою напруженою працею, сповненою надій, розчарувань і відчаю, як «Мертві душі». Книга від початку замислювалася незвично: «не схоже ні на повість, ні на роман, довга, довга, у кілька томів, і назва їй „Мертві душі", — писав Гоголь Жуковському.

Сюжет, підказаний Пушкіним, давав повну свободу творчості, «анек­дот», тобто незвичний випадок,— можливість поглянути на російське життя по-новому. Таким «анекдотом» стала історія купівлі Чичиковим «мертвих душ». Це словосполучення вже само по собі викликало найріз­номанітніші тлумачення — від релігійно-містичних до революційно-викри­вальних. Гоголь побачив, що такий сюжет дає можливість продовжити тему, якій були присвячені й попередні його твори, тему занепаду люди­ни в умовах російської дійсності. Але письменник передчував й «істин­ний, високий дух» російського життя, яким воно могло б бути і яким має бути. Цей сюжет і мав об'єднати три томи «Мертвих душ», стати чимось на зразок російської «Одіссеї»: через «низьке» і брутальне сьогодення (перший том) пройти свого роду «чистилище» другого тому і прийти до «високого» третього тому. Там мали бути показані справжні російські люди, одухотворені характери. Таким був задум «Мертвих душ». Але письменника задовольнив лише перший «критичний» том. Проте Гоголь не хотів обмежитися критикою російського життя, шукати на її поверхні вистраждані ним питання.

Росія входила в нову епоху, вона, ця нова епоха, обіцяла непередба-чувані зміни, потрясіння, які треба було зрозуміти зсередини, бо в леті «Русі-трійки» є не тільки щось «захопливе», а й «жах руху».

Відходила в минуле патріархальна стара Росія, забираючи із собою своїх «незіпсованих» людей. У списку «мертвих душ», який склав Чичиков, є і «Пробка Степан, тесля, тверезості зразкової!... багатир, що до гвардії можна було», і «Мілушкін, цегляр міг поставити піч у будь-якому домі. Максим Телятников, чоботар: що шилом вколе, то й чоботи, що чоботи, то й спасибі...» Ці записи примушують замислитися навіть Чичикова: якою ж буде російська людина в майбутньому.

Більшість глав «Мертвих душ» — глави-портрети. Письменник був глибоко переконаний, що нова Росія все більше вимагає від кожного бути людиною, вимагає особистостей. У Росії відбувається іспит чеснот людських, і далеко не всі його витримують.

Гоголь раніше, ніж інші письменники, відчув, що наближуються зміни основ російського життя. Він побачив, яку ціну доводиться платити за «старосвітську» безтурботність: будеш жити «за звичкою» — з гарної, здорової людини перетворишся на Плюшкіна. Висновок, який зробив Гоголь, був таким: треба заново вчитися бути людиною, не підкорятися ні стихіям життя, ні його звабам.

Від людини, вважав Гоголь, залежить усе: яка людина, такий і її світ. Тому то у Собакевича все говорить: «І я теж Собакевич»; тому як «ін­валід» виглядає дім Плюшкіна. «Мертві душі» стали спробою здолати дух національної катастрофі. Навіть у першому, «критичному» томі Гоголь придивляється до своїх «негероїв», шукаючи в них хоч якихось знаків на надію виходу з кризи. І знаходить, ще й не мало.

Мріє ж Манілов про дружню душевну бесіду (значить жива душа); зга­дує ж Собакевич добрим словом своїх кріпаків і відзначає, що то були гарні трудівники. А скільки енергії, але марної, міститься у Ноздрьові.

Всі вони отримали чимало, а хто багато має, з того і питається більше. Із цією думкою про вину людини за своє нездійснення пов'язані три ета­пи втілення задуму «Мертвих душ»: Росія сучасна, яка не знайшла себе, Росія, яка шукає себе і змінюється, Росія істинна, здійсненна. І в сукуп­ності цих ступенів сходження перед читачем повинна була постати нова і вічна Росія — епічна, героїчна і поетична. Ось чому жанр оповіді про неї автор визначив як поему.

Птах-трійка у фіналі першого тому —- теж складний образ-символ руху Росії в майбутнє. Це рух, в якому зливаються багато сил. Зокрема і не­безпечні, невтримні. Рух Русі-трійки лякає і одночасно дарує надію.

Творча інтуїція Гоголя підказувала, що Росія наближаєть­ся до епохальних змін. Те, що «старосвітська» Росія доживала всій вік, Гоголь геніально довів образами-портретами Плюшкіна, Ноздрьова, Манілова, Коробочки. В образі Чичикова наочно продемонстровано те, якою б письменник не хотів бачити людину майбутнього. Відчуваючи необхідність змін у країні, Гоголь не був переконаний, що ці зміни бу­дуть безболісними і керованими. Але він вірив у майбутнє своєї країни, у потенційні сили російського народу.