Зображуючи внутрішній світ свого героя, письменник, за власним висловом, прагнув достеменно відтворити те, що людина переживає насправді, а не те, що вона має переживати за певним «шаблоном емоцій», який насаджується вихованням, суспільною думкою, ідеологією, тривіальною літературою. Намагаючись «дистилювати» справжні емоції, Хемінгуей ставив своїх персонажів у критичні, екстремальні ситуації, в яких особистість переживає «момент істини», віддається справжнім почуттям, розкриває справжні свої моральні властивості. Друга ж характерна особливість психологізму американського письменника полягає у тому, що «у гранично скупій манері, не коментуючи, не описуючи, не вдаючись до моральних оцінок, він фіксує слова і вчинки або поведінку, жести своїх героїв».Життєва позиція героїв Хемінгуея значною мірою зумовлена їхньою настановою на дотримання певного морального «кодексу». Поняття «кодекс» є одним із чільних у художньому світі американського письменника.« Будь дужим, навіть жорстоким, умій відповісти ударом на удар. Не сподівайся ні від кого співчуття, не ремствуй – мовчи, бо найнебезпечніше показати себе невпевненим і смішним, тоді тебе почнуть зневажати й перестануть боятися. Не піддавайся почуттям: краще холодність, ніж душевна розхристаність, краще самотність, ніж беззахисність…Але будь і мужній, чесний, справедливий. Не нападай – обороняйся. Не прагни користатися з недосконалості, підлості навколишнього світу. Врешті – решт, відповідай супротивникові тим самим, але не чини проти нього підступів. Залишайся шляхетним навіть щодо нього, не задля нього – задля себе. Тільки так ти збережеш шанс уціліти морально, не даси іншим зруйнувати твою особистість, твою людську гідність – те єдине, що в тебе залишилось, без чого неможливо, та й немає сенсу жити». З – поміж визнаних майстрів слова, мабуть, небагато знайдеться тих, хто за своєю популярністю у читацького загалу міг би змагатися з Е. М. Хемінгуеєм. В очах своїх сучасників він був не лише першорядним письменником, котрий справив на новітню прозу такий вплив, а й однією з найяскравіших постатей доби, справжньою людиною – легендою. Від молодих років і до останніх днів на життя Хемінгуея, сповнене мистецьких звершень і небезпечних пригод. То було життя ровесника, який разом зі своїм поколінням пройшов через історичні потрясіння епохи двох світових війн.У своїх художніх творах Хемінгуей насамперед переосмислював те, що добре знав з власного життєвого досвіду. Саме бажання достеменно вивчити факти надихало його кидатися у вир подій, брати участь у світових битвах, занурюватися у життя літературної богеми Парижа. «Правда фактів», дотримуватись якої Хемінгуей вважав однією з головних умов письменницької майстерності, не була, проте, для нього чимось самоцінним. Вона була важлива тією мірою, якою відкривала шлях до «правди почуттів».У 1917 році Хемінгуей добровільно пішов на фронт. Війна залишила по собі і рани душевні. Подібно до багатьох своїх ровесників, Хемінгуей вийшов із пекла першої світової війни внутрішньо спустошеним. Людей, які ще зовсім юними потрапили на фронт і там втратили і друзів, і віру в добро, і себе, - цих людей назвали «втраченим поколінням». Хемінгуей прийшов у літературу як представник цього покоління. Слід зауважити, що не лише війна підірвала ідеали героїв Хемінгуея. Вже на самому початку свого творчого шляху письменник створює образи людей, які втратили віру в суспільство, що їх породило. До теми « втраченого покоління», викинутого війною у життя без ідеалів і надії, Хемінгуей звертається в романі «Прощавай, зброє!». Твір гнівно засуджує війну як явище анти людяне у своїй основі, спрямоване проти всього сущого на землі, як кривавий спосіб розв’язання проблем, жодна з яких не варта нічого порівняно із життям людини. І найстрашніший наслідок війни: ті, хто лишився жити, кого війна «помилувала», втратили все, насамперед – самих себе.Сам же Хемінгуей шукав вихід. І те, що він продовжував писати про трагедію « втраченого покоління», було пересторогою людям, які намагалися втратити пам'ять, щоб не ускладнювати свого життя.

Повість «Старий і море» — один з останніх завер­шених творів легенди американської літератури Ернеста Хемінгуея, своєрідний підсумок його творчих по­шуків. Літературознавці визначають жанр цього твору як повість-притчу, тобто твір, який розповідає про долю і певні події життя героя, але ця розповідь має алегоричний характер, глибокий моральний і філософський зміст. Повість тісно пов'язана з усіма попередніми творами письменника і виступає вершиною його роздуму про сенс життя. Афористично підсумки цих роздумів можна викласти словами самого автора: «Людину можна знищити, але здолати не можна». На перший погляд, події про, які оповідає Хемінгуей у повісті, суперечать цьому твердженню. Фабула повісті проста. Живе самотній старий рибалка. Останнім часом рибальська вдача, як і люди, покинула його, але старий не здається. Він знову і знову виходить у море, і ось нарешті йому поталанило: на наживку впіймалася величезна риба, кілька діб триває боротьба старого і риби, і людина перемагає, та нена­жерливі акули нападають на здобич рибалки і нищать її. Коли човен старого пристає до берега, від красуні-риби залишається лише остів. Знесилений старий повертається у свою бідну хатину. Але в повісті-притчі за цією простою фабулою постає цілий світ, складний, суперечливий і прекрасний. Історія рибалки Сантьяго сприймається як історія складного земного шляху людини, яка витримує щоденну боротьбу за існування і разом із тим прагне жити у злагоді з морем і його мешканцями, небом і зірками, відчувати себе часткою великого і прекрасного світу. Як частка Всесвіту вона може зникнути, її можна знищити, але доки людина існує, доти світ її душі залишається неповторним, його неможливо здолати. Хемінгуей порівнював свої твори з айсбергом, який лише невеликою частиною виринає з води, а решта схована в океанському просторі. Художній текст — та частина айсбергу, яку видно на поверхні, і читач може лише здогадуватися, що письменник залишив неви-словленим, віддав на тлумачення читача. Тому повість має глибокий символічний зміст. Уже сама назва твору «Старий і море» викликає у читача певні асоціації, натякає на головні проблеми: людина і природа, смертне і вічне, потворне і прекрасне тощо. Сполуч­ник «і» об'єднує і водночас протиставляє ці поняття. Старий символізує людський досвід і його обмеженість. Поруч із старим рибалкою автор змальовує маленького хлопчика, який вчиться, переймаєдосвідустарого. Напевно, що й тому людину неможливо здолати, бо вона здатна передати свій досвід, усе краще у своїй душі іншим. Коли рибальська вдача покидає старого Сантьяго, батьки забороняють хлопчикові виходити з ним у море. У двобої з рибою старому дуже потрібна допомога, і він шкодує, що поруч немає хлопчика, та розуміє, що це закономірно. Старість, думає він, не повинна бути самотня, та це неминуче. Тема самотності людини розкривається автором у символічних картинах вутлого човника на тлі безмежного океану. Океан символізує і вічність, і непереборну природну силу, і прекрасне невідоме життя. Старий переміг прекрасну рибу, але океан не віддав йому здобичі — акули з'їли її. Але старий довів свою здатність протистояти природі, він витримав найтяжче у своєму житті випробування, тому що, не зважаючи на самотність, він думав про людей (спогади про маленького хлопчика, їхні розмови про видатного бейс­боліста, про спортивні новини підтримують його в момент, коли сили його майже покину­ли). І Хемінгуей доводить, що людину не можна зламати, бо вона частка цілої людської спільноти, з нею досвід минулих поколінь, щастя спілкування з близькими, усвідомлення, що життя триватиме і після її смерті. У фіналі повісті Гемінгуей зображує групу туристів, які вражені тільки розмірами остова риби і зовсім не розуміють драми, яка сталася в океані. Не розуміють вони і власної драми, драми людини-спостерігача, яка не знає і боїться справжнього життя, байдужа до інших людей, таїни буття.

Останні слова повісті — «Старому снилися леви» — символічні. Спогади про левів — найщасливіші спогади старого. Він бачив їх одного разу, коли сам був молодим і сильним, як лев. І ці прекрасні тварини, що вільно гралися на морському узбережжі, на все життя залишилися для Сантьяго символом щастя існування у прекрасному світі. Ця коротка остання фраза доводить незламність людини, яка попри всі негаразди, втрати може_: відчувати красу світу і бути щасливою. Невипадково, американський письменник Вільямі Фолкнер, прочитавши повість, зазначив, що Хемінгуей знайшов свого бога.

Повість-притча «Старий і море» сповнена глибокого філософського змісту\ про сутність буття, про вічні людські цінності, про необхідність зберігати їх і передавати від покоління до покоління, про байдужість сучасного світу до цих цінностей. Образ старого рибалки доводить, що саме ці цінності роблять людину непереможною.