Європейський сонет доби відродження. Еволюція жанру. Аналіз сонету за вибором.

8. європейський сонет доби відродження. Еволюція жанру. Аналіз сонету за вибором.

Історія європейської культури зазнавала у своєму розвитку і періоди застою, і часи найвищого злету. Епохою розквіту культури країн Європи стала доба Відродження, або Ренесансу, яка охоплює XIV—XVI ст. і є переходом від середньовіччя до нового часу.

Розквіт культури відбувається на основі відро­дження культури Стародавньої Греції і Стародавнього Риму і супроводжується бурхливим розвитком міст і торгівлі, великими географічними відкриттями, по­слабленням впливу церкви на життя суспільства, звіль­ненням людей від феодально-кріпосницької залежності. Складаються нові уявлення про світ, людину та смисл її життя, формуються неповторні риси європейської цивілізації.

Нова епоха відкрила радість і красу земного буття, багатство внутрішнього життя людини. Відродження в Європі, відновлюючи і наслідуючи античну культуру, творить культуру гуманізму. Нагадаємо, що слово гуманізм походить від латинського питапиз, що означає «людяний».

Своєрідним маніфестом доби Відродження стала урочиста промова італійського філософа Піко делла Мірандоли «Про гідність людини», який, звертаючись до співвітчизника, стверджував: «Тобі дана можливість впасти до рівня тварини, але також і можливість під­нестися до рівня істоти богоподібної — лише завдяки особистій внутрішній волі».

Перші гуманісти з'явилися на італійській землі у середині XIV ст., і саме Італія вважається колискою єв­ропейського Відродження. Для цього було багато при­чин. По-перше, в Італії кріпосне право віджило свій час раніше, ніж в інших державах, по-друге, ця країна стала на новий шлях економічного і соціального роз­витку, тут з'явилися великі міста і наймані робітники; саме в Італії раніше ніж деінде відступили під тиском нового старі середньовічні погляди. На італійській землі збереглися численні пам'ятки культури Стародавнього Риму, а також привезені з Гре­ції ще за часів античності мистецькі твори, в яких гу­маністів приваблювало зображення прекрасної, доскона­лої людини. Гуманісти в Італії працювали у таких культурних центрах, як Венеція, Флоренція, Мілан, Рим, Мантуя.

Зародившись в Італії, Відродження пережило такі етапи: Передвідродження (ще в добу середньовіччя, друга половина XIII — початок XIV ст.), Раннє Відрод-Високе Відродження і Пізнє Відродження.

В епоху Відродження в Європі виникли перші націо­нальні літератури. Ідеалом для письменників-гуманістів стає вільна, гармонійно розвинута особистість.

У період Високого Відродження в літературі поети­зується людина, народжена для високих справ; основні жанри — поема і роман.

Період Пізнього Відродження привносить в літера­туру певне розчарування в можливостях людини, герої творів часто гинуть, переживши глибоку трагедію. Ос­новними жанрами цього часу є роман і драма.

Відродження залишило для нас художні твори, які й донині викликають інтерес у читачів. Це лірика Пет-рарки і «Декамерон» Боккаччо (Італія), романи «Гарган-тюа і Пантагрюель» Рабле (Франція) та «Дон Кіхот» Сервантеса (Іспанія), драматургія Шекспіра (Англія).

Характерні риси доби Відродження по-різному вияви­лися в різних країнах Європи. В Італії це був час небу­валого розквіту живопису, скульптури та архітектури. Всьому світу відомі картини «Джоконда» Леонардо да Вінчі, «Сікстинська Мадонна» Рафаеля, «Даная» Тиціа-на, скульптури «Давід» і «Мойсей» Мікеланджело.У Франції ренесансна думка найповніше втілилася в розвитку права, у творчості юриста Жана Бодена і письменника Франсуа Рабле. В Іспанії гуманістичні тенденції тісно перепліталися з церковними традиціями і, на відміну від інших країн, не було культу античності.

В Англії ідеали Відродження найяскравіше вияви­лися в літературі — у творчості Вільяма Шекспіра, який вперше поставив проблему взаємної відповідаль­ності людини, суспільства та держави.

Франческо Петрарка — італійський поет, визнаний глава старшого покоління гуманістів Відродження.

Петрарка народився в маленькому італійському міс­течку Ареццо, здобув ґрунтовну юридичну освіту, в 23 ро­ки прийняв духовний сан, втім це суттєво не вплинуло ні на спосіб життя, ні на мислення поета. Він відзначав­ся великою жагою життя, постійним пошуком незви­чайних яскравих вражень. Так, Петрарка довго мріяв бути увінчаним лавровим вінком на Капітолійському пагорбі, і його мрія здійснилася 8 квітня 1341 р.

Іноді на поета нападали приступи меланхолії, він уса­мітнювався і зосереджувався на своєму духовному жит­ті. Саме в таку пору був написаний його трактат «Про зневагу до світу», побудований як діалог між прибіч­никами земних радощів і захисниками божественного начала. Старість Петрарка зустрів всесвітньо відомим поетом; помер він за своїм робочим столом, працюючи над ру­кописом. Літературна спадщина Петрарки надзвичайно вели­ка; він писав і вірші, і прозу. Історичне значення його

лірики полягає у звільненні ним італійської поезії від містики та алегоризму. Петрарка перший у любовній ліриці став оспівувати реальну земну пристрасть.

Як і його попередники, Петрарка любовну лірику присвячує певній дамі. Свою кохану поет назвав Лау-рою. Біографи встановили, що Лаура жила насправді, народилась у 1307 р. в багатій авіньйонській сім'ї, бу­ла одруженою з місцевим дворянином. Петрарка зустрів її у квітні 1327 р. у церкві святої Клари. Було йому то­ді 23 роки. Закохався він одразу і на все життя. Лаура померла в чумний 1348-й рік. її смерть глибоко вразила поета, до кінця своїх днів він залишився вірним її па­м'яті, і тільки їй одній присвятив всі свої вірші (сонети).

Вірші (їх понад 360) Петрарка згодом скомпонував у книгу «Канцоньєре» («Пісні») і розділив на дві час­тини «На життя донни¹ Лаури» і «На смерть донни Лаури».

У віршах Петрарка зображує Лауру взірцем цнотли­вості, краси, але не перетворює її в якийсь безтілесний символ. Його Лаура не втрачає реальних рис прекрасної жінки.

Ліричний герой сонетів — це мрійник, заглиблений у свій внутрішній світ. Він живе і дихає любов'ю, яка відкриває його душу назустріч красі навколишнього світу.

Лірика (від грец. Іуга — музичний струнний щипко­вий інструмент, під акомпанемент якого у Стародавній Греції виконувалися пісні й вірші) — один із трьох, по­ряд з епосом і драмою, родів художньої літератури. В лі­риці у формі естетизованих переживань осмислюється сутність людського буття, витворюється за законами краси нова духовна дійсність. Ліричним творам прита­манний ліризм — особлива, емоційна, задушевна, схви­льована атмосфера, яка формується виражальними засобами.

Жанри лірики — пісня, гімн, елегія, послання, епі­тафія, сонет та ін.

Сонет (від італ. зопеііо — звучати) — ліричний вірш, який складається з 14 рядків п'ятистопного або шести­стопного ямба: два чотиривірші (катрени) з перехресним римуванням і два тривірші (терцети). У сонеті має бути п'ять рим з різними видами римування. Виник сонет в італійській літературі, очевидно, на початку XIII ст. Започаткований Джакото да Лентіно (XIII ст.), сонет проходить через всю історію світової літератури. В українській літературі майстрами сонету були І. Франко, Леся Українка, М. Рильський, Є. Мала-нюк, А. Максименко та багато інших.