У кінці XVI ст. в Іспанії виявилися усі риси економічного занепаду, але незважаючи на негаразди, культура Іспанії розвивалася, час її найвищого розквіту припадає на XVI ст. та на І пол. XVII ст. Історики називали цей період «золотим віком» Іспанії. Тоді творили Сервантес, Лопе де Вега, Кальдерон.
Найбільшу славу Сервантесу приніс роман «Премудрий гідальго Дон Кіхот Ламанчський». Сервантес задумав свій роман як пародію на лицарські романи. Він як невиправний романтик і шляхетна людина завжди виступав за благородство у вчинках та стосунках. У пародії на лицарські романи автор висміяв ті вади старого феодального суспільства, що стояли на перешкоді подальшого руху вперед. Не можна жити лише минулим. Нове життя потребує і нових методів-утвердження позитивного.
Проблема Д.К. полягає у тому, що, він живе в уявному світі, а реальне життя зовсім інше. Герой, на жаль, не розуміє цього. Добрі наміри потрібно втілювати не у власній уяві, а в дійсності. Добро має бути дієвим, а не абстрактним. До того ж світ населяють не тільки романтики, а й прагматики, а вони не завжди здатні оцінити душевні поривання романтичних героїв. Проте реальність, яка примушує героя думати не про романи, мало-помалу змінює героя, звільняючи його розум від облудливих ідеалів, і приводить до справжніх цінностей життя. Шлях усвідомлення справжніх цінностей поруч з Дон Кіхом проходить і його вірний зброєносець — Санчо Панса. Д. К. пізнавав життя по-своєму. Його слова почали нагадувати мову філософа, мудреця. Хоча це було тільки тоді, коли він говорив про все, крім лицарства. Санчо Панса протягом твору змінюється на краще. Він перший зрозумів згубність ідеалістичних навіювань свого хазяїна, всіляко прагнув повернути його до дійсності. Та разом із тим у результаті спілкування з Д. К. Санчо Панса пройнявся гуманістичними прагненнями, мріями, ідеями і намагався втілити їх у життя під час свого губернаторства. Герої не є антиподами. Вони доповнюють один одного. Дон Кіхот і Санчо Панса потрібйі один одному, бо кожен із них має те, чого бракує іншому. Вони неподільні, як зовнішній і внутрішній вияв одного цілого.
Божевілля набуває символічного характеру й означає, що суспільство ще не здатне створити силу, яка зможе утвердити добро на землі. Вік головного героя це художня деталь, яка набуває символічного значення. Його ідея лицарства — героїчна й прекрасна, але вона належить минулому. Кожна епоха має своїх героїв і свої ідеали, які з часом змінюються. Герой Сервантеса старий, старі його обладунки, старий кінь, тому що його час минув. Незважаючи на застарілі, на перший погляд, переконання, Д.К. випередив свій час. Адже він чесний, благородний, безкорисливий, піклується про людей, бажає їм добра. Але втілювати шляхетні наміри необхідно іншими методами, яких, на жаль, Д.К. не знає. Та люди ще не готові їх сприйняти. їхні душі потрібно відродити, повернути до добра, щоб вони зрозуміли усю глибинну сутність прагнень Дон Кіхота, змогли осягнути їх розумом і серцем. А поки що герой Сервантеса — самотній гуманіст.
Високе прагнення до добра, бажання пізнати самого себе, стати Людиною у кращому розумінні цього слова — такі ідеї були характерними для гуманістів епохи Відродження, до яких належав і сам Сервантес.
В образі Дон Кіхота Сервантес відобразив риси людини доби Відродження. Але водночас образ містить глибокі філософські узагальнення. Такі риси характеру Дон Кіхота, як служіння правді, добру, готовність до самопожертви заради високих ідеалів, шляхетність, мали вияв і в інші часи у різних народів. Усе це й дає можливість вважати образ Дон Кіхота «вічним».
У літературознавстві існують три погляди на образ Дон Кіхота. І. Дон К. — комічний образ. Адже герой увесь час потрапляє у комічні ситуації, приймає помилкові рішення. Йому притаманні риси дивака, який бачить дійсність крізь призму ілюзії.
ІІ. Д. К. — це трагічний образ, герой, далекий від реального життя. Нездійсненність мрій та бажань.
ІІІ. Д. К.— трагікомічний образ. У ньому поєднуються риси зовнішнього комізму (комічні ситуації, неправильність суджень, надмірне захоплення фантазіями) та внутрішній трагізм (поступове усвідомлення складності боротьби зі злом)