15. «Мандри
Гулівера» Джонатан Свіфт (1667-1745)памфлетно-сатиричне зображення дійсності.
- сучасник Дефо.
Епоха Свіфта
була часом потужного розумового руху, що ми його називаємо Просвітництвом, яке
досягло найбільшої сили саме у XVIII столітті.
Письменник, пишучи свої твори,
завжди проймався нуждами і горем ірландського народу, бідністю і голодом тисяч
людей з особами правлячого кола. Ірландський народ завжди стояв на захисті
улюбленого письменника не зважаючи на спроби його арешту. Дж. Свіфт творив не на вигоду
собі, він лише писав правду про людей, намагався показати все таким, яким воно
було. Творчість Свіфта - сатирика,
алегориста становить певний крок у розвитку не тільки англійської, але взагалі
європейської літератури. У багатьох своїх памфлетах
Дж.Свіфт під вигаданими іменами героїв висміював знатних людей. Джонатан Свіфт
досягнув найбільших слави своїм романом "Мандри Гулівера", сповненим
цікавими пригодами. "Мандри Гуллівера"
мають те саме сатиричне спрямування, що й памфлети. Але якщо в памфлетах Свіфт
змальовував переважно конкретні факти, взяті із сучасного життя, то роман дає
змогу зробити художнє узагальнення. Критика письменника у "Мандрах
Гуллівера" спрямована, вже не проти окремих осіб, а проти суспільної
системи в цілому. "Мандри Гуллівера" як яскравий приклад алегорії "Мандри Гуллівера" -
твір фантастичний за своєю формою. Письменник вводить фантастику, оскільки вона
допомагає намалювати алегоричну картину сучасного йому суспільства, а також
створити образи, Які найповніше виражали б авторські ідеї. Своїм змістом цей
роман глибоко правдивий,
«Мандри Гуллівера» побудовано -в жанрі морської подорожі
(типова прикмета більшості утопічних та історичних творів, що особливо набрали
популярності в часи Свіфта, коли вже поширилися й реалістичні твори про
заморські країни («Робінзон Крузо» Дефо). Роман поділено на 4 частини, в яких розповідається про
мандрівки лікаря, а потім капітана багатьох кораблів Лемюеля Гуллівера. Чотири
частини "Мандрів" - 4 сатиричні модифікації людської нікчемності. В І
і ІІ частинах - зменшення фізичного зросту й того, що ми називаємо моральною та
ідеологічною стороною людського існування; в ІІІ IV частинах - людина поділяється ніби на дві самостійні істоти, смішні й
жахливі в своїй одно осібності. Першу подорож відбуває Гуллівер до Ліліпутії, що
населена людьми-пігмеями, другу - до країни велетнів Бробдінгнегу, під час
третьої мандрівки він потрапляє до Лапути, повітряного острова, і, нарешті, в
останню подорож - до країни коней - гуїгнгнмів - та підлеглих коням
людиноподібних єгу.
Чотири частини «Мандрів» - чотири сатиричні модифікації людської
нікчемності. В першій і другій частинах - зменшення фізичного зросту людини є
сатиричним засобом зменшення й того, що ми називаємо моральною та ідеологічною
стороною людського існування; В окремих епізодах з першої частини, де
розповідається про виховання дітей у Ліліпути, в описах побуту та звичаїв
гуїгнгнмів та в деяких інших епізодах Свіфт накреслює систему ідеального
виховання людини. Перш за все він - прибічник суспільного виховання дітей (в
Ліліпутії уряд відбирає дітей від батьків і бере на себе цілковиту
відповідальність за їхнє ідейне та фізичне виховання) та раціоналістичних
методів навчання (в Ліліпутії все казкове й фантастичне цілком виключається з
книжок, з якими мають діло діти). Свіфт агітує за гармонійне сполучення
фізичного та розумового тренування. В третій і четвертій частинах - людина
поділяється ніби на дві самостійні істоти, смішні й жахливі в своїй
однобічності. Якщо в мешканцях Лапути втілюється теоретичний розум людини,
відірваний від життєвої практики, а тому сліпий і безпорадний у своїх
метафізичних спекуляціях та побудовах, то в огидних єгу треба вбачати
відтворення інстинктів людини, визволених від цивілізаційної «політури». Це
істоти, які не зазнали регулюючого впливу культури і діють або під впливом
зовнішньої спонуки, або внаслідок елементарних тваринних потягів. З другого
боку, метод фізичного зменшування в перших двох частинах провадиться способом
антитези: в Ліліпутії герой виступає в ролі спостерігача життя пігмеїв, отже,
цим мотивується увага автора до змалювання людської нікчемності, як вона
виявляється зовні, цебто в політичному і загалом суспільному житті. У третій і четвертій частинах Свіфт головну увагу приділяє розглядові
морального та інтелектуального життя людини. Перед нами проходять численні
варіації людського тупоумства й нікчемності. У вік обожнювання розуму Свіфт з
усією силою підкреслює недовершеність людської науки, яка не спирається на
життєвий досвід, на життєву практику.
Сатирична сила зображення морально «оголеної» істоти досягається тим, що Свіфт,
пройнявшись ідеями нової філософії, яка розглядає людину як продукт природи, з
убивчою ґрунтовністю показує фізіологічну спільність між єгу і людиною. Опис зовнішності єгу належить до найжорстокіших по своїй гострій іронії
місць у цілій книзі. Єгу - карикатура на людину, але в цій карикатурі
надзвичайно тонко схоплені риси схожості з оригіналом. Те саме треба сказати й
про звичаї єгу. Людське життя показано в такому дзеркалі, перед яким бліднуть
усі попередні засоби «ображати» людину, до яких раніше вдавався Свіфт. Єгу -
брудні, хитрі, жорстокі й підлі істоти. Вже
понад два сторіччя безсмертний роман Джонатана Свіфта творить свою благородну
справу, навчаючи людей усім серцем ненавидіти зло І любити правду.
