19. Основні мотиви та образи лірики Д.Г.Байрона, жанр ліро-епічної поеми у творчості
поета. Аналіз
поеми.
Лірика для його сучасників була яскравим втіленням нової,
романтичної поезії. Предметом поетичного оспівування поет зробив власну душу.
Така душевна відкритість, щирість, що була незвичним явищем у поезії до цього,
дуже вразила сучасників і продовжує захоплювати читача й нині. Ліричний герой
поезії Байрона відбиває світ думок і почуттів самого автора. Поет не
намагається перевтілитися в когось іншого чи передати психологію іншої людини.
Отже, у ліриці Байрона яскраво виражено суб'єктивне начало. Ліричний герой Байронових поезій
має страдницьку душу. Не завжди причина журби чи розчарування визначається
автором, і це надає поезіям нерідко відтінку загадковості, недомовленості, що
притаманно романтичному мистецтву. Проте, поринувши у світ Байронової лірики,
починаємо розуміти, що джерелом страждань є певна ідеальна причина —
недосконалість життя, безнадія, бідування та скорбота народу, моральна
нестійкість людей. Ліричний герой Байрона відчуває «світову скорботу», тому що
жага життя, могутні сили, приховані в людині, не мають плідного виходу. Цей
герой палко і щиро сприймає реальність, але сама реальність гнітить його. І він
постає проти всього світу, відстоюючи своє право на внутрішню індивідуальну
свободу, насамперед свободу почуттів. Таким настроєм пройнятий вірш «Душа моя
похмура». Відчуття «світової скорботи» — головний мотив вірша. Ліричний герой
звертається до співця з дивним проханням: заспівати таку пісню, щоб душа
розридалась: «Я хочу сліз, бо серце розірветься від страждань». Ліричний герой
розуміє, що позбавитися життєвих страждань він не зможе, а сльози, можливо,
принесуть хоч на деякий час полегшення. Читаючи вірші Байрона, розуміємо, що він творив з єдиною
метою — вилити переживання, які його переповнювали. У поезії «Хотів би жити
знов у горах» звучить тема протесту проти загальноприйнятих норм моралі тогочасної
Англії. Вірш написаний у вигляді внутрішнього монологу поета, де він пригадує
роки свого дитинства, що минули в Шотландії біля підніжжя знаменитої величної
гори Лох-на-Гар. Однак перед читачем не просто спокійні, приємні спогади про
кращу пору людини. В поезії відчувається палке бажання поета порвати із
звичним життям та людським оточенням і полинути до іншого світу. Поет порівнює
свою душу з прип'ятим птахом, що прагне вирватись із пут марнославства,
раболіпності, лукавства і облуди. Навкруги нього — духовна пустка: немає любові,
«друзі розійшлись, як дим», а тих, з ким «інколи тамує келих скорботу й біль»
поет не може назвати ні друзями, ні ворогами. Розвивається мотив романтичної
«втечі від дійсності». Передусім це втеча зі світу реальності у світ мрій та
спогадів. Це втеча із сьогодення у радісний світ дитинства. Це втеча із
ворожого поетові людського оточення до світу природи. Творчість Байрона була
новаторською. В ній містяться ідеї, які турбували сучасників і наступні
покоління. Ліричний герой Байрона віддзеркалив основні проблеми свого часу. Література романтизму висунула
свого героя, який найчастіше виражає авторське відношення до дійсності. Це
людина з особливо сильним почуттям, з незрівнянно гострою реакцією на світ,
який відкидає закони, яким підкоряються інші. Тому він завжди постає над оточенням,
завжди самотній. Незадоволеність дійсністю, прагнення пізнати людей, життя,
знайти в ньому своє місце, випробувати свої духовні можливості і сили — саме ці
риси визначають романтичного героя. Саме такий герой постає у поемі Байрона
«Паломництво Чайльд Гарольда». Образ Чайльд Гарольда — складний та суперечливий. Це молодий дворянин
знатного, старовинного роду, предки якого прославились і на полі брані, і в
мирний час. Та їх нащадок своїми розпутними лінощами і гультяйством соромив
цей рід. Байрон порівнює свого героя з безтурботним метеликом, що пурхає, не
згадуючи про завтрашній день. Зовні життя Гарольда залишається веселим,
безтурботним, але в галасі й блиску людних зал герой відчуває себе самотнім
серед «друзів на хвилину», все більше переконуючись, що в його колі можна
купити все: дружбу, кохання, повагу. Занадто гордий і розумний для співчуття,
Гарольд почуває себе чужим у світі, в якому живе, тому завжди лишається
похмурим, холодним, байдужим. Розчарований в сучасному суспільстві, самотній в оточенні «друзів на мить»,
охоплений душевним сум'яттям і тугою, Чайльд Гарольд хоче якось змінити своє
життя і відправляється в подорож. Чайльд Гарольд — діяльний герой. Він поривається до чужих, невідомих країн,
прагне небезпек, незвичайних пригод, тільки б вирватися зі свого безликого
оточення. Мандруючи країнами, які стогнали від гніту завойовників, юнак стає
свідком людського горя. Спостерігаючи, як мужньо борються пригноблені народи
за свободу отчого краю, Гарольд ще гостріше відчуває безглуздість свого
існування, відсутність у ньому благородної мети. Молодий аристократ, який знав
життя лише великосвітських салонів, побачив інший його бік, що призвело до
більш критичного погляду на себе. Герой Байрона не розпочинає боротьбу із суспільством, але його бездіяльність
і споглядання — це не позиція пасивності. Головна риса Чайльд Гарольда як
художнього образу — його незавершеність, герой покликаний відобразити момент
пробудження самосвідомості людини нового часу, яка починає відчувати на собі й
у світі, що її оточує, наслідки історичних змін і усвідомлювати трагічні
протиріччя, які були характерною рисою сучасності. Такий романтичний герой
виявився близьким багатьом поетам. Тому твори Байрона перекладали різними
мовами. І навіть виник тип поведінки людини, який одержав назву «байронізм». Герой поеми «Паломництво Чайльд
Гарольда» — гордий, розчарований юнак, який тікає від цивілізації в лоно
первісної природи. Головна риса його характеру — індивідуалізм, протиставлення
своєї особистості. У поемі Байрон дав зразок романтичного героя, який
ілюстрував світогляд цілого покоління молодих людей епохи післянаполеонівських
війн.
«Російською» В истории человечества бывают личности, определяющие
собой целую культурную эпоху. Таким был
и Байрон, без которого не возможно представить себе развитие всей европейской
литературы. Такие понятия, как «байронизм», «байронический герой» стали
обычными, определяющими важные явления и в жизни, и в искусстве.Очень точную
оценку значения Байрона дал Ф.М.
Достоевский: «Байронизм хоть и был моментальным, но великим, святым и
необходимым явлением в жизни европейского человечества, да чуть ли не в жизни и
всего человечества.Творчество Байрона- важнейший этап в истории европейской
культуры. Сочетание в его поэзии скорби
и иронии, воли к борьбе и разочарованности в жизни, воспевание свободной
природы и естественных чувств, сочетание бурных страстей и углубленного
самоанализа- всё это сказалось на всём литературном процессе того
времени.Байрон традиционно начинал с лирических стихов, но в скорее приступает
к созданию обширной лироэпической поэмы «Паломничество Чайльд Гарольда».
Публикация первых двух песен поэмы была встречена всеобщим одобрением. Здесь
скажем, что толчком к его созданию
послужило первое заграничное путешествие автора: он посетил Испанию, Грецию,
Албанию, Турцию… Его впечатления нашли прямое отражение в поэме.Уже в ранних
стихах Байрона сказывается его романтическое мироощущение.«Хочу я быть ребёнком
вольным». В начале стихотворения четко вырисовывается привычный романтический
мотив- поиски убежища от презренной толпы в одиночестве на лоне природы. Только она подлинно свободна,
ибо живёт по своим собственным законам.Горы, леса, морские утёсы- воплощение
широкого простора, гармонии и в конечном счете- желанной свободы. Для поэта нет
лучше участи, чем « жить в родных горах, Скитаться по лесам раздольным,
Качаться на морских волнах». Все это в дальнейшем творчестве станет одним из
основных мотивов, определяющих художественный мир поэта.Лирические стихи поэта
чаще всего построены как страстные монологи. В них раскрывается внутренний мир
богато одаренной личности, резко противостоящей пошлому и прозаическому
миру.Пишет ли Байрон о любви или выступает с политическими декларациями,
клеймит ли своих врагов или воспевает истинную дружбу, всюду мы слышим голос
мыслящего и глубоко чувствующего человека, страстно стремящегося найти в жизни
подлинные духовные ценности.Подобно другим романтикам Байрон увлекался
воспроизведением старинных легенд и преданий.Особое место в лирике Байрона
занимают политические мотивы. Так, сразу же после выступления в парламенте, он
написал сатирическое стихотворение « Ода авторам билля, направленного против
разрушения станков»Выступление Байрона, его стихотворения вызвали нескрываемое
негодование со стороны так называемого высшего общества. Оно могло ответить
поэту только клеветой и сплетнями. В конце концов Байрон вынужден был навсегда
покинуть родину.