28. Етапи творчого шляху А.Міцкевича. «Кримські сонети» ліричні твори, дослідження героїчного характеру у творі «Гражина»

Адам Міцкевич був основоположником роман­тизму в польській літературі. Після викриття таємних політичних організацій «філоматів» та «філаретів», одним з керівників яких був Адам Міцкевич, поет прибув у Петербург, куди він за вироком був висланий під на­гляд поліції. За допомогою російських друзів Міцкевич одержує призначен­ня на роботу в Одесу, звідки виїжджає у Крим. Крим справив велике враження на поета. В результаті подорожі з'явилася збірка «Кримські сонети», куди ввійшло-18 поезій. Суть «Кримських сонетів» сприймається не так просто. Вони вимагають зосередженості і уваги, заглиблення і роздумів. Щоб зрозу­міти їхній зміст, треба збагнути духовний світ поета, його інтереси і прагнен­ня. Сонет «Акерманські степи» відкриває збірку. Чому саме цим сонетом по­чинається збірка? Головний його мотив, головна його тема — туга за батьківщиною, любов до батьківщини. «Акерманські степи» можна розглядати як пролог до усієї збірки, адже головна тема — туга за батьківщиною — буде різнопланово розвиватися упродовж усієї збірки.

Ліричний герой — пілігрим, від імені якого йде мова в сонеті, це сам ав­тор, волелюбний, багатогранний, що тонко сприймає конкретну дійсність— природу, предмети оточення, але у своїх думках дуже далекий від цієї кон­кретної дійсності, бо всі його мрії про батьківщину, яку палко кохає, за яку вболіває, яку хоче бачити вільною і незалежною. Через пейзажні малюнки поет передає свої тривожні почуття та мрії:Цей пейзаж дає можливість уявити настрій поета, настрій людини, заглиб­леної у свої думи. Вже морок падає. Ні шляху, ні кургану... Уже в одному лише рядку сонета Міцкевич створює образ мороку, серед якого не видно «ні шляху, ні кургану». Цей образ сутінок можна сприйняти як такий, що символізує самотність по­ета, закинутого далеко, на чужину, відірваного від своєї землі, від своїх друзів, позбавленого можливості бути активним учасником громадського і політичного життя. Шукаю провідних зірок у вишині... Ці слова передають надії, пошуки і спо­дівання героя. Подальші слова сонета: «Спинімось! Тихо як!» готують читача до чогось особливого. Поет створює гіперболізований образ тиші, де голов­ним є відтворення настрою ліричного героя, його внутрішнього стану. Голос із Литви, який так би хотілося почути поету, то голос «філоматів» і «філаретів», діяльність яких на цей час припинилась. Ось чим пояснюється сумний тон сонета «Акерманські степи. Він активний борець. У сонеті «Плавта» Міцкевич виступає як співець сво­боди. Морська стихія споріднена почуттям поета, його поривам і прагненням. В останній строфі поет передає свій настрій, стан своєї душі, напруженості, шаленого льоту, свою волелюбну натуру. Поет і корабель, що «летить» на­зустріч шаленому вітру, ніби зливаються: Описуючи море в різні часи, поет ніби й сам переживає цей стан, ніби в ці хвилини зливається з морем. Буря все руйнує на своєму шляху, несе нещастя і загибель («Буря»), люди прагнуть порятунку. Самотній пілігрим у цей час може лише роздумувати, аналізувати. Настрій ліричного героя в сонеті «Байдари» протиставлений утихоми­реному настрою в природі. Він відчуває якусь тривогу, неспокій на душі. Ліричний герой неспокійний, як море, тривожно занурюється у хвилі моря і жде, щоб його думка «Як човен без причала, зблудилась серед вод і в за­буття запала». Туга за батьківщиною звучить і в сонетах «Гробниця Потоцької» і «Пілігрим». Отже, через усю збірку «Кримські сонети» проходить головна тема — лю­бов поета до рідної землі, до Литви. Поет ніколи не забував свою Литву. Вона стала йому ще більш дорогою, він завжди носить її у своєму серці: Останній сонет збірки «Аюдаг» звучить як завершальний акорд великої симфонії життя, сповненого тривоги за батьківщину, борінь і пристрастей, страждань і сподівань людини великого духу, поета, який був нервом і душею народу в буремні роки. У «Кримських сонетах» ми пізнаємо багатство багатогран­ної душі Міцкевича: його сміливий, свободолюбивий дух, його глибоку і тривожну натуру, прагнення збагнути таємницю буття, смисл буття, зв'я­зок поколінь минулого і майбутнього. У «Кримських сонетах» Міцкевич пе­редав свої почуття романтика, високе духовне начало передових людей свого часу.      Але не тільки «Кримські сонети» приваблювали українських поетів-перекладачів. Майже вся лірика Міцкевича перекладена українською мовою. Серед тих хто особливо багато зробив для ознайом лення українського читача з художнім           доробком Міцкевича, такі майстри перлкладу, як  Франко, Леся Українка,

Перекладати  Міцкевича починають вже  в 20—30-ті роки  XIX ст.  спочатку в Росії та Україні, а потім у Чехії, Сербії, Словаччині та  в  інших країнах. Творчість   Міцкевича   справила   помітний вплив на розвиток українського романтизму.  Особливо шанував польського поета Т. Шевченко Твори Міцкевича надихали і неоромантиків, і поетів-неокласиків, вони продовжують хвилювати й сучасних поетів.

 

Адам Міцкевич — один з найвідоміших і найуславленіших поетів-романтиків світу.У минулому році, вивчаючи баладу Міцкевича «Світязь», ви вже змогли долучитися до його чарівного поетичного світу, дізналися про нелегкий життєвий шлях поета. Нагадаємо, що Адам Міцкевич народився у 1798 р. на хуторі Заосся, що поблизу містечка Ново-грудка. Нині це територія Білорусі, а в ті часи це була Литва. Тому Міцкевич називав Литву, де минули його дитячі і юнацькі роки, своєю батьківщиною. Народився поет у сім'ї дрібного шляхтича, місцевого адвоката, тому часто мав нагоду спілкуватися з простими людьми, слухати народні пісні, легенди, казки. Край дитячих років назавжди залишився в його душі як найсвітліша радість життя.Освіту Міцкевич здобув у Віленському університеті (нині м. Вільнюс).У студентські роки і в роки вчителювання в місті Ковно Міцкевич був активним членом патріотичних організацій, які боролися за незалежність Польщі. У 1823 р. Міцкевича було заарештовано. Декілька міся­ців він сидів у тюрмі, потім його вислали до Росії. Тягар заслання, що розтяглося на довгі чотири з половиною роки, був полегшений сердечним прийомом, який ви­явили польському поету російські літератори — май­бутні декабристи.У 1825 р. Міцкевич з рекомендаційним листом пое­та Кондратія Рилєєва їде до Одеси, де йому обіцяли міс­це вчителя в гімназії Рішельє. По дорозі він ненадовго зупинявся у Києві та Стеблові (нині в Черкаській обл.). Пізніше поет не раз згадував це містечко у своїх листах. В Одесі вільного місця вчителя не знайшлося. І весь свій час поет віддає творчості. Цикл одеських віршів насичений світлими тонами, радісним сприйняттям життя і темпераментом борця.Улітку цього ж року Міцкевич від'їжджає до Криму. Він побував у багатьох містах півострова, їздив верхи кру­тими гірськими дорогами від Севастополя до Алушти, милувався морем і гірськими краєвидами, із хвилюван­ням знайомився зі слідами давньої цивілізації. Резуль­татом цієї липневої мандрівки стали вісімнадцять вір­шів, що склали цикл «Кримські сонети», якому суди­лося стати справжнім шедевром світової літератури.«Кримські сонети» вирізняються досконалою віршо­вою формою, яскравими картинами розкішної природи. Головний герой «Кримських сонетів», від імені якого ве­деться оповідь, — мандрівник, пілігрим, що не гнеть­ся під тиском долі і мужньо переживає розлуку зі своєю батьківщиною.У поезіях збірки не тільки передаються враження поета-романтика, захопленого красою південної приро­ди, а й згадуються далекі, але такі близькі серцю рідні краї. Олександр Пушкін дуже точно визначив настрій, який домінує у «Кримських сонетах»: «...свою Литву згадував». Незримий образ батьківщини, постійно при­сутній у сонетах Міцкевича, створює особливий фон.Як і кожного романтика, Міцкевича цікавили старо­винні легенди та перекази. Його надзвичайно схвилю­вала легенда про польську красуню з роду Потоцьких, яка колись давно потрапила до гарему хана Гірея і бу­ла похована в Бахчисараї. Цю легенду поет передав у сонеті «Гробниця Потоцької».Важливе місце в сонетах належить пейзажу, адже для романтиків зображення природи завжди було

могутнім засобом для вираження поглядів і настроїв ге­роя. У сонеті «Аю-Даг» поет змальовує картину морсько­го прибою, пов'язуючи вільну стихію з роздумами про пое­зію. Міцкевич вважає, що тільки поетові дано встано­вити гармонію не лише в природі, а й у людських душах.

Залиіпивши Росію у 1829 р., Міцкевич довго манд­рував по Європі, побував у Німеччині, Швейцарії, Іта­лії. Останні роки свого життя поет провів у Парижі. Популярність Міцкевича у світовій літературі надзви­чайно велика. Його твори перекладено багатьма мовами світу. В Україні також з великою шаною ставляться до творчості видатного польського поета.

информационный портал Пищевик