33. Два напрями в російській поезії у сер. XIX ст., концепція людини та світу, філософсько-етичні позиції. Тютчев, Некрасов, Фет, аналіз поезії за вибором.
У другій пол.. XIX ст. в рос.поезії існувало два напрями: реалізм і модернізм. До першого належить так звана некрасівська школа (за прізвищем поета Некрасова). Представники цієї школи зображали сучасну людину зі всіма її проблемами, бідністю, реальним життям./До другого напряму належали поети, котрі у своїх творах услід за романтиками відображали внутрішній світ людини, її особистосні, інтимні переживання. Вони орієнтувалися на теорію "чистого мистецтва", яка об'єднала її прихильників у Європі в поетичну групі "Парнас" . 1835 р. було проголошено гасло "мистецтво для мистецтва", яке означало, по "прекрасне лише те, що нічому не служить; все корисне - потворне". Вслід за парнасцями російські поети, прихильники теорії "чистого мистецтва" А. Фет, А. Толстой, вважали, що поезія - аполітична, основне для неї – передати 'почуття. Вони виявляли інтерес до художньої форми, були перенконані, що поезія не може нести жодного виховного впливу! Поети некрасівської школи гостро засуджували поезію "чистого мистецтва", вважаючи, що вона не піднімає назрілі громадсько-політичні питання, не відображає життя і, тим самим, відволікає народ від боротьби за ліпше майбутнє. Звичайно, надто категорично поділяти всіх поетів Росії середини XIX ст. на дві Ш групи було б несправедливо. У самого Некрасова, крім громадської лірики, є вірші, де проступає загальнолюдська філософія, та й не всі представники відгукуються на щоденні проблеми, а інші, як Федір Тютчев, підтримують дух чистої поезії, зберігають її незгасаючий вогонь. "Життя і творчість Ф. Тютчева". Федір Іванович Тютчев народився в Орловської губернії у 1803 році в стародворянській сім'ї. Дитинство він провів у цій садибі, а ще у Москві та під Москвою, в Троїцькому. Коли Тютчеву виповнилося 4 роки, за ним постійно наглядав слуга, "дядько"' (М. Хлопов), котрий ніжно піклувався про свого вихованця. Тютчев отримав ґрунтовну домашню освіту, Т. рано зацікавився літературою і виявив надзвичайні здібності до навчання. У 12 років він успішно перекладав Горація, а восени 1819 р. Тютчев вступив на словесне відділення Московського університету. Він багато читав, брав участь у літературному житті університету'. В його поглядах відчувається, що він противник революційних виступів. Кумирами у літературі стають для нього три імені, про які він писав згодом: Жуковський, Пушкін, Карамзін. Студентські літературні проби Тютчсва несуть у собі явний вплив класицизму. Федір. У червні 1822 року Тютчев їде до Мюнхена. За кордоном він прожив 22 роки. У Мюнхені Тютчев знайомиться з вченими, художниками, літераторами, заглиблюється у вивчення німецької поезії, перекладає російською вірші Й. Ґете, Ф. Шиллера, Г. Гайне. У 1826 р. Тютчев одружується з вдовою російського дипломата Елеонорою Петерсон. У 1836 р. сталася значна подія в літературному житті Тютчсва. Добірку його поезій було надруковано в журналі "Современник" під назвою "Вірші, надіслані з Німеччини". У 1837 р. був призначений старшим секретарем російської місії в Турині (Італія). Звідти він писав батькам, що "йому там зовсім не подобається і лише необхідність примушує його миритися з таким життям". ЗО травня 1838 р. Тютчеву повідомили, що поблизу берегів Пруссії згорів російський пасажирський пароплав "Микола І". Поет знав, що на цьому кораблі знаходилася його дружина з трьома доньками. Хоча під час пожежі Елеонора Тютчсва проявила силу духу, але її і без того слабке здоров'я було підірване, і восени 1838 року вона померла. Федір Іванович посивів за одну ніч. Через рік Тютчев змушений був подати у відставку, а у вересні 1844 р. повернувся на батьківщину. В Петербзрзі 1850 р. поет познайомився з 24-річною Оленою Денисьєвою. В очах вищого петербурзького суспільства їхній тривалий 14-річний зв'язок був викликом. Від неї відрікся батько, а її троє дітей вважалися незаконними. У 1864 р. Олена Олександрівна померла. Тютчев страждав від того, що не зміг зберегти кохану жінку від людського осуду. Всі його роздуми, переживання вилились у низку глибоких психологічних поезій: "О, як убивчо ми кохали..." (1851), "Я очі знав - о ції очі..." (1852), та інші. Ці поезії утворили так званий "денисьєвський цикл", що налічує 15 творів. Не менш чудовими, ніж лірика кохання, були у Тютчева і вірші про природ. Навесні 1865 р. Тютчева очікують нові удари долі: помирають його діти (син і донька Денисьєвої), помирає його мати.
Згодом йому довелося пережити смерть сина Дмитра, а також багатьох знайомих. З почуттям "наростаючого жаху" спостерігає він за тим, як звужується коло близьких йому людей. Наприкінці 1872 р. здоров'я Тютчева різко погіршилось і через кілька місяців поет помер. Хоча Тютчев до кінця своїх днів обіймав посаду голови Комітету іноземної цензури, служба і бюрократичне оточення гнітили його. Часто після придворні церемонії викликало у нього почуття глибокого розчарування, незадоволення собою і всім, що оточує. Тому почуттям суму, самотності пройняті майже всі листи Федора Тютчева. "Я його люблю, - писав Лев Толстой, - і вважаю одним з тих нещасних людей, котрі незмірно вищі натовпу, серед якого живуть, і тому завжди одинокі". Літературна доля поета незвична: це доля останнього романтика, що писав у період розквіту реалізму. Романтизм Тютчева розкривається перш за все в розумінні й зображенні природи, яка внутрішньо близька і зрозуміла людині. В ней єсть душа, в цей єсть свобода, В лей єсть любовь, в цей єсть язик... - стверджує поет. Пейзажі Тютчева пройняті типово романтичним почуттям "вселенського життя", відчуттям цілісності буття. Дослідники творчості Тютчева називають його поезії натурфілософськими, оскільки пейзажі в них одухотворені, а людське і природне начало тісно переплітаються. Федір Іванович Тютчев - поет-філософ і тонкий лірик. Особисте життя Ф. Тютчева, як і його творча доля, не були простими і легкими. Життєві драми знаходили відображення у поезії. Перша поетична збірка вийшла, коли йому виповнилося 51 рік. Усього близько 400 віршів написав Тютчев, але всі вони свідчать про талант митця.;Узагальнюючи творчість Тютчева. можна виділити три основні теми, що їх він оспівує у своїх поезіях:
- тема природи (природа у поета завжди динамічна і одухотворена. Як живе, мисляче створіння, вона дихає, радіє і сумує. Тютчев любить у природі зіткнення стихій, "блиск і рух, гул і грім...")
- тема кохання (це одна з центральних тем у зрілій ліриці Тютчева. Кохання для поета - це "блаженство і безнадія"; це трагічне, напружене почуття, що одночасно приносить людині і щастя, і страждання.)
- тема філософських роздумів про людину, про сенс життя. (У ліриці Тютчева природа і людина становлять єдине ціле. Чимало віршів поста побудовані на паралелізмі між життям природи і життям душі людської, але світ природи, з другого боку, протиставлений людській діяльності. Для поста доля людства загалом глибоко трагічна. Все: історія, культура, цивілізація - бачаться йому приреченими на загибель.) У єдності з природою, на думку поета, в можливості розчинитися у ній, полягає найвище благо, що його можна пережити на землі. ' Вірші про кохання сповнені болем, мукою, страледаннями. Це почуття вимагає найвищих духовних сил. Хоча воно і не вічне, як і все на землі, але кохання стає для поета символом людського існування загапом. Для романтиків завжди було характерно протиставлення природи і цивілізації, але у Тютчева воно доведено до крайньої межі. Поетові абсолютно неприйнятне сучасне суспільство (це однозначно видно з його листів). розкриває нам глибинні почуття ліричного героя, який, з одного боку, мусить оберігати той світ "таємно-чарівничих" дум, а з другого боку - ми відчуваємо, що він, ліричний герой, буде страшенно самотній, живучи "в собі самому". і Поезія Тютчева - це поезія інтелекту, усамітнення, споглядання. Тютчев - романтик, і у своїй творчості він виразив романтичне розуміння душевного життя людини і життя природи. А звідси - глибоке переконання поета в тому, що ні душевна краса кожного з нас, ні таємниці створення світу не можуть бути розгадані за допомогою логіки.
У другій пол.. XIX ст. в рос.поезії існувало два напрями: реалізм і модернізм. До першого належить так звана некрасівська школа (за прізвищем поета Некрасова). Представники цієї школи зображали сучасну людину зі всіма її проблемами, бідністю, реальним життям./До другого напряму належали поети, котрі у своїх творах услід за романтиками відображали внутрішній світ людини, її особистосні, інтимні переживання. Вони орієнтувалися на теорію "чистого мистецтва", яка об'єднала її прихильників у Європі в поетичну групі "Парнас" . 1835 р. було проголошено гасло "мистецтво для мистецтва", яке означало, по "прекрасне лише те, що нічому не служить; все корисне - потворне". Вслід за парнасцями російські поети, прихильники теорії "чистого мистецтва" А. Фет, А. Толстой, вважали, що поезія - аполітична, основне для неї – передати 'почуття. Вони виявляли інтерес до художньої форми, були перенконані, що поезія не може нести жодного виховного впливу! Поети некрасівської школи гостро засуджували поезію "чистого мистецтва", вважаючи, що вона не піднімає назрілі громадсько-політичні питання, не відображає життя і, тим самим, відволікає народ від боротьби за ліпше майбутнє. Звичайно, надто категорично поділяти всіх поетів Росії середини XIX ст. на дві Ш групи було б несправедливо. У самого Некрасова, крім громадської лірики, є вірші, де проступає загальнолюдська філософія, та й не всі представники відгукуються на щоденні проблеми, а інші, як Федір Тютчев, підтримують дух чистої поезії, зберігають її незгасаючий вогонь. "Життя і творчість Ф. Тютчева". Федір Іванович Тютчев народився в Орловської губернії у 1803 році в стародворянській сім'ї. Дитинство він провів у цій садибі, а ще у Москві та під Москвою, в Троїцькому. Коли Тютчеву виповнилося 4 роки, за ним постійно наглядав слуга, "дядько"' (М. Хлопов), котрий ніжно піклувався про свого вихованця. Тютчев отримав ґрунтовну домашню освіту, Т. рано зацікавився літературою і виявив надзвичайні здібності до навчання. У 12 років він успішно перекладав Горація, а восени 1819 р. Тютчев вступив на словесне відділення Московського університету. Він багато читав, брав участь у літературному житті університету'. В його поглядах відчувається, що він противник революційних виступів. Кумирами у літературі стають для нього три імені, про які він писав згодом: Жуковський, Пушкін, Карамзін. Студентські літературні проби Тютчсва несуть у собі явний вплив класицизму. Федір. У червні 1822 року Тютчев їде до Мюнхена. За кордоном він прожив 22 роки. У Мюнхені Тютчев знайомиться з вченими, художниками, літераторами, заглиблюється у вивчення німецької поезії, перекладає російською вірші Й. Ґете, Ф. Шиллера, Г. Гайне. У 1826 р. Тютчев одружується з вдовою російського дипломата Елеонорою Петерсон. У 1836 р. сталася значна подія в літературному житті Тютчсва. Добірку його поезій було надруковано в журналі "Современник" під назвою "Вірші, надіслані з Німеччини". У 1837 р. був призначений старшим секретарем російської місії в Турині (Італія). Звідти він писав батькам, що "йому там зовсім не подобається і лише необхідність примушує його миритися з таким життям". ЗО травня 1838 р. Тютчеву повідомили, що поблизу берегів Пруссії згорів російський пасажирський пароплав "Микола І". Поет знав, що на цьому кораблі знаходилася його дружина з трьома доньками. Хоча під час пожежі Елеонора Тютчсва проявила силу духу, але її і без того слабке здоров'я було підірване, і восени 1838 року вона померла. Федір Іванович посивів за одну ніч. Через рік Тютчев змушений був подати у відставку, а у вересні 1844 р. повернувся на батьківщину. В Петербзрзі 1850 р. поет познайомився з 24-річною Оленою Денисьєвою. В очах вищого петербурзького суспільства їхній тривалий 14-річний зв'язок був викликом. Від неї відрікся батько, а її троє дітей вважалися незаконними. У 1864 р. Олена Олександрівна померла. Тютчев страждав від того, що не зміг зберегти кохану жінку від людського осуду. Всі його роздуми, переживання вилились у низку глибоких психологічних поезій: "О, як убивчо ми кохали..." (1851), "Я очі знав - о ції очі..." (1852), та інші. Ці поезії утворили так званий "денисьєвський цикл", що налічує 15 творів. Не менш чудовими, ніж лірика кохання, були у Тютчева і вірші про природ. Навесні 1865 р. Тютчева очікують нові удари долі: помирають його діти (син і донька Денисьєвої), помирає його мати.
Згодом йому довелося пережити смерть сина Дмитра, а також багатьох знайомих. З почуттям "наростаючого жаху" спостерігає він за тим, як звужується коло близьких йому людей. Наприкінці 1872 р. здоров'я Тютчева різко погіршилось і через кілька місяців поет помер. Хоча Тютчев до кінця своїх днів обіймав посаду голови Комітету іноземної цензури, служба і бюрократичне оточення гнітили його. Часто після придворні церемонії викликало у нього почуття глибокого розчарування, незадоволення собою і всім, що оточує. Тому почуттям суму, самотності пройняті майже всі листи Федора Тютчева. "Я його люблю, - писав Лев Толстой, - і вважаю одним з тих нещасних людей, котрі незмірно вищі натовпу, серед якого живуть, і тому завжди одинокі". Літературна доля поета незвична: це доля останнього романтика, що писав у період розквіту реалізму. Романтизм Тютчева розкривається перш за все в розумінні й зображенні природи, яка внутрішньо близька і зрозуміла людині. В ней єсть душа, в цей єсть свобода, В лей єсть любовь, в цей єсть язик... - стверджує поет. Пейзажі Тютчева пройняті типово романтичним почуттям "вселенського життя", відчуттям цілісності буття. Дослідники творчості Тютчева називають його поезії натурфілософськими, оскільки пейзажі в них одухотворені, а людське і природне начало тісно переплітаються. Федір Іванович Тютчев - поет-філософ і тонкий лірик. Особисте життя Ф. Тютчева, як і його творча доля, не були простими і легкими. Життєві драми знаходили відображення у поезії. Перша поетична збірка вийшла, коли йому виповнилося 51 рік. Усього близько 400 віршів написав Тютчев, але всі вони свідчать про талант митця.;Узагальнюючи творчість Тютчева. можна виділити три основні теми, що їх він оспівує у своїх поезіях:
- тема природи (природа у поета завжди динамічна і одухотворена. Як живе, мисляче створіння, вона дихає, радіє і сумує. Тютчев любить у природі зіткнення стихій, "блиск і рух, гул і грім...")
- тема кохання (це одна з центральних тем у зрілій ліриці Тютчева. Кохання для поета - це "блаженство і безнадія"; це трагічне, напружене почуття, що одночасно приносить людині і щастя, і страждання.)
- тема філософських роздумів про людину, про сенс життя. (У ліриці Тютчева природа і людина становлять єдине ціле. Чимало віршів поста побудовані на паралелізмі між життям природи і життям душі людської, але світ природи, з другого боку, протиставлений людській діяльності. Для поста доля людства загалом глибоко трагічна. Все: історія, культура, цивілізація - бачаться йому приреченими на загибель.) У єдності з природою, на думку поета, в можливості розчинитися у ній, полягає найвище благо, що його можна пережити на землі. ' Вірші про кохання сповнені болем, мукою, страледаннями. Це почуття вимагає найвищих духовних сил. Хоча воно і не вічне, як і все на землі, але кохання стає для поета символом людського існування загапом. Для романтиків завжди було характерно протиставлення природи і цивілізації, але у Тютчева воно доведено до крайньої межі. Поетові абсолютно неприйнятне сучасне суспільство (це однозначно видно з його листів). розкриває нам глибинні почуття ліричного героя, який, з одного боку, мусить оберігати той світ "таємно-чарівничих" дум, а з другого боку - ми відчуваємо, що він, ліричний герой, буде страшенно самотній, живучи "в собі самому". і Поезія Тютчева - це поезія інтелекту, усамітнення, споглядання. Тютчев - романтик, і у своїй творчості він виразив романтичне розуміння душевного життя людини і життя природи. А звідси - глибоке переконання поета в тому, що ні душевна краса кожного з нас, ні таємниці створення світу не можуть бути розгадані за допомогою логіки.
