Діяльність Толстого, філософсько-етичні шукання.

32. Діяльність Толстого, філософсько-етичні шукання. Жанрова своєрідність романів. Діалектика душі героїв.

Життєвий і творчий шлях. Лев Миколайович Толстой народився 28 серпня (9 вересня) 1828 р. у маєтку Ясна Поляна Тульської губернії. За походженням він належав до родової російської аристо­кратії. 1844 р., вирішивши стати дипломатом, юнак вступає до Казанського університету на східне відділення, потім переходить на юридичний факультет. Невдоволений казенною системою викладання, молодіш Толстой залишає університет і продовжує освіту самостійно, виконує програму розширення знань у галузі літератури, історії, географії, музики, живопису, філософії, економіки, педагогіки. Ідейні шукання письменника набу­ли реального втілення в його яснополянській діяльності, в заняттях педагогікою. Він відкри­ває більше двох десятків шкіл у навколишніх селах, учителює, видає педагогічний часопис «Ясна Поляна», виконує обов'язки мирового по­середника. Т. багато розмірковує над питаннями соціальної перебудови Росії, створює проект передачі поміщицької землі селянам і робить спроби здійснити цей план у власному маєтку, але зазнає невдачі. На початку своєї літературної діяльності у 1851 р. Толстой писав: "Усі твори, щоб бути хорошими, повинні ... виспіватись із душі творця". Уже перша його повість "Дитинство" (1852), засвідчи­ла появу в рос. Літ.могутнього таланту. Для автора дуже важливо було показати дитячу душу і пре­красну пору дитинства, коли хочеться, щоб усі стали щас­ливими, добрими. Повість "Отроцтво" і воєнні оповідання, які з'явилися після "Дитинства", закрі­пили славу Толстого-реаліста. Його надзвичайне вміння показати людську душу, бачити й передавати словом найтонші, часто суперечливі вияви внутрішнього життя і ди­тини, і дорослої людини виявилось уже в ранніх творах. Безпосередня участь письменника у воєнних діях на Кавказі, а потім у Криму дала матеріал для оповідань про війну та військовий побут {"Набіг" — 1853, "Рубан­ня лісу" — 1853—1855 та ін.), де війна показана так, як до того її ніхто і ніколи не зображував у літературі. Ав­тора захоплює не стільки зовнішня, батальна сторона війни, скільки те, як поводяться люди за воєнних умов, які риси свого характеру вони виявляють. Письменник був одним із перших, хто показав, що війна, якою б вона не була, — протиприродне явище для людини, котра на­роджується для життя, а не для смерті. Автор утверджує духовну велич простого наро­ду, який мужньо переживає поразки, не втративши го­ловного — любові до вітчизни. У ранніх творах ("Юність", "Два гусари", "Ранок по­міщика" —1856) виявилася характерна ознака художнього методу письменника — через душу людини показати за­гальний стан суспільства. - внутрішнє життя особистості, незалежно від її соціального стану. Намагаю­чись наблизитися до проблем народу, письменник дійшов висновку: все, що пов'язане з природою і живе за її закона­ми, — прекрасне і мудре, а все, що порушує ці закони, — фальшиве, немічне, внутрішньо безплідне. У творчому плані етапною для письменник стала повість «Козаки» (1863). Найбільшим творчим досягненням 60-х років був ро­ман "Війна і мир", який став унікальним явищем російсь­кої та всесвітньої літератури, поєднуючи глибокий психо­логічний аналіз із широкою панорамою історичної доби. У 70-ті роки письменник захоплюється проблемами шлюбу, сімейних стосунків. Погляди його на ці питання відображені у романі Анна Кареніна Роман «Війна і мир» (1863-1869) - найвидатніший твір в історії російської і світової літератури XIX ст. «Війна і мир» - «роман-епопея» - «історична епопея». Толстой про­сив редактора-видавця не називати в об'яві його твір «романом». Неодноразово він пояснював, що «це не роман, ще менше поема, ще менше історична хроніка. «Війна і мир» є те, що бажав і міг виразити автор у тій формі, в якій воно виразилося». «Війна і мир» дійсно не є «історичною хронікою» в точному розумінні слова як твір, віддалений від цього жанру, оскільки історична хроніка передає зовнішній перебіг подій. У «Війні і мирі» поряд із в героями», історични­ми' діячами представлені звичайні, рядові учасники історичного  процесу, саме у «Війні і мирі» образ цілої країни, нації з'явився у монументальній величі й повноті. Правда окремо взятої людини з. її роз­думами про долю держави, про ходу історії, про минуле, теперішнє і . майбутнє країни злилася з правдою народного світосприйняття. роман створювався протягом 1863-1869 рр. 1856 р. письменника опанував задум твору про декабриста. який повертається із заслання із Сибіру. З часом   натомість задуманої повісті про декабриста народився чотиритомний роман про долю цілої країни, про одну з переломних епох у житті Росії.  Рукописи Толстого дають уявлення про титанічну-роботу, яка була потрібна для втілення задуму. Для того щоб бути достовірним у висвітленні історичних подій і осіб, Толстой вивчив величезну кількість джерел, виїжджав до місць, де розгорталися історичні та воєнні події, в усіх подробицях дослідив диспозицію російських і французьких військ під час Бородінської битви, весь хід бою. Йому довелося піддати ретельній перевірці на історичну істинність усіх свідчень Таким чином, "Війна" і "мир" у Толстого — це два універ­сальних стани людського буття, життя суспільства. Суспільство, в якому запанувало начало "війни", розпадається, втрачає єдність, його представники живуть егоїстичними інтересами. Саме таким змальовує Толстой великосвітське товариство Пе­тербурга. Ситуація "миру", навпаки, вносить в життя осмисленість та єдність, така ситуація і виникає в Росії в 1812 році.Епілог "Війни і миру" являє собою поєднання під дахом дому в одній сім'ї різних раніше начал, уособлених в сім'ях Ростових, Болконських і Безухових. Епілог звучить як гімн сім'ї, яка є, за Толстим, найвищою формою єднання між людьми.  На час завершення "Анни Кареніної" уже цілком визрів той злам у поглядах Толстого на життя, на його моральні основи, релігію й суспільні відносини, який, поглибившись у 80-х роках, знайшов відображення у подальшій творчості. У творах "Сповідь" ..він з хвилюванням і щирістю переглядав і власні погляди, і все те, чим жило сучасне йому суспільство. Письмен­ник проймається ненавистю до того, що не дає людині добра, щастя, духовної реалізації. Беручи близько до серця народне горе, останні 30 років свого життя він вперто і наполегливо проповідував вчення, в основу якого поклав християнські цінності, близькість з природою, моральне удосконалення всіх і кожного. За його пере­конанням, усе це повинно було сприяти встановленню справжньої справедливості на Землі.-письменник був правий: всесвітня гармонія починається з гармонії людсь­кої душі. Проте людство не зрозуміло митця. Роман "Воскресіння" (1889—1899) є відображенням поглядів письменника на сутність буття. Діяльність Життєвий епізод, який було покладено в основу роман­ного сюжету, почерпнуто автором із судової хроніки Толстой — представник реалістичного напряму в літе­ратурі XIX ст., але його реалізм особливий, який не про­сто відображує певні моменти дійсності, а дає їм філо­софське тлумачення, показує глибинний зв'язок мину­лого, сучасного і майбутнього. Він порушує пекучі пи­тання, які потребують вирішення тільки на самоті зі своєю совістю, перед лицем Бога. Характерною ознакою творчого методу Толстого є заг­либленість у світ людської душі. Він помічає най­менші порухи людського серця, те, назвли "діалектикою душі", — показ внутрішнього світу героїв, розкриття прихованих кон­фліктів особистості, психологічної обумовленості вчинків персонажів. Письмен­ник прагнув пробудити добро, яке, на його думку, є в кожному від Бога. Служіння добру — так визначив ми­тець своє творче покликання. Важливе місце у спадщині письменника посідає зоб­раження соціального середовища. Його завжди цікавило питання: як впливає суспільство на душу людини Виправлення суспільства, на думку автора, має розпочатися з кожної окремої особистості у боротьбі за пробудження високих людських почуттів. У творах Толстого часто поєднуються різні конфлік­ти — історичні, соціальні, сімейні, філософські, мо­ральні. Але, як правило, вони переміщуються у сферу людської свідомості, від якої залежить загальне буття. Людина для письменника — початок і кінець усього, вона є причиною непоправних помилок і водночас ос­тання надія світу на порятунок. Діалектика душі –умовна назва прийомів, які використовував Т. для розкриття внутрішнього світу своїх героїв. Найхарактерніші з них-людські почуття та прагнення він порівнює з вічним рухом життя; - він відмовляється від зображення сталого портрету, вони зявляються в уяві читача поступово, вони динамічні; -  вираз обличча показує внутрішній світ героя; - важливі «внутрішні монологи», вони передають особливості душевного стану героїв; - прагнув показати процесс мислення; - зображував душевні переживання на різних рівнях – підсвідомому та свідомому мінливість душевного стану при зміні емоцій. Серед художніх засобів Толстого — неперевершені зразки пейзажних описів, виразний малюнок деталей, пряма і непряма мова, портретні характеристики, полі­фонія тощо. Кожне слово відшліфоване, скрупульозно дібране. Художнє полотно автора відрізняється широ­тою, яскравістю і глибиною охоплення дійсності. Тут відсутні стислість, лаконізм, спрощеність. Письменник не шкодує яскравих мовних засобів, які створюють цілу симфонію звуків, барв, образів і почуттів — художній світ, сповнений реального драматизму і світлої віри у краще в людині. Останні роки життя Толстого - це така ж сама титанічна робота духу, невтомні пошуки нових форм у мистецтві, активна публіцистич­на, громадська. У стані душевної тривоги, неспокою, розгубленості, невдоволеності оточуючим Толстой на вісімдесят третьому році життя залишає Ясну Поляну. Застудившись у дорозі, він помирає на станції Астапово в листопаді 1910 р. Не буде перебільшенням сказати, що творчість Льва Миколайовича Толстого посідає особливе місце в історії російської і світової літерату­ри XIX - початку XX ст. Толстой - автор всесвітньо відомих творів, які порушують гострі моральні проблеми. У повістях, романах, драмах -в усьому, що вийшло з-під пера великого письменника-мислителя, переважає пафос духовних шукань