Основні принципи епічного театру, Бертольд Брехт

35. Основні принципи епічного театру, Бертольд  Брехт – «Матінка Кураж та її діти». Джерела та підтекст твору, антивоєнний пафос, алегоричний сенс.

  Бертольд Брехт (1898— 1956) — німецький дра­матург, теоретик драми, режисер, прозаїк і поет. Літературну діяльність Брехт розпочав як поет-імпресіоніст. Уже в його ранніх віршах та піснях трапляється поєднання галасливих лозунгів і складної образності. А перша Брехтова п'єса "Бій барабанів серед ночі" (1919) принесла авторові визнання  пре­мію. Протягом 20-х років остаточно сформувалася есте­тика драматурга, його новаторський погляд на завдання театру  Свої теоретичні погляди на мистецтво (концепцію "епічного театру") Б. виклав в окремих статтях і виступах, які згодом увійшли до. збірників ."Проти театральної рутини" і "На шляху до сучасного театру". Пізніше, у 1930-х роках, Брехт систематизував свою театральну те­орію в знаменитих трактатах "Про неоарістотелівську драму", та ін. Перехід до форми притчі Брехт здійснив у комедії "Людина є лю­дина" (1926), мова якої відрізняється від  багатої лек­сики попередніх п'єс. Через рік з'явилася перша з п'яти редакцій "Домашнього збірника проповідей". У цій віршованій книжці  Б. пропагує чуттєві насолоди, протиставляючи вільне праг­нення особистості до щастя догматизмові моралі. Гучну славу тридцятирічному драматургові принесла цинічна антибуржуазна "Копійчана опера" (1928), дійовими особами якої є авантюристи, бандити, повії та жебраки. Після приходу до влади нацистів, через  день після підпалу рейхстагу в 1933 році,  Брехта висилають  з Німеччини. Його шлях пролягає через Прагу і Відень, Цюріх і Париж. протягом перших шести років еміграції Б-т жив у Данії. Після нацистської окупації цієї країни письменник з рукописом п'єси "Життя Галілея" зумів утекти до Сполучених Штатів Америки (1941-1947), де поселився у Санта-Моніці (Каліфорнія). Після прем'єри у США пєси "Життя Галілея" від'їзд драматурга з країни був прискоренний викликом до сенатської комісії з розслідування антиамериканської діяльності. Драматург перебрався спочатку у Швейцарію, а звідти у Східний Берлін, де у 1949 році разом із дружиною-актрисою Хеленою Вайгель заснував театр "Берлінський ансамбль". У 1950 році Брехт прийняв" австрійське підданство. До. кінця своїх днів знаменитий драматург провадив суспільну, літературну, педагогічну, театральну діяльність. 1956 року Брехт помер від інфаркту міокарда. Вже починаючи з середини 20-х років Брехт почав втілювати у власних творах певні художні принци­пи, які поступово складалися у новаторську теорію «епічного театру». Ця теорія розвивалась і зазна­вала певних змін протягом усього життя видатного драматурга. Брехт розрізняв два типи театру: традиційний, або «арістотелівський», і «епічний», який ґрунтувався на «новій драматургії», «новій акторській техні­ці», вважав - традиційний те­атр повинен був викликати в першу чергу емоційне переживання: співчуття, гнів, жаль тощо. Завдання нового «епічного театру» він вбачав не в емоцій­ному потрясінні й очищенні глядачів, своїми п'єсами Б. спо­нукав до роздумів. На спектаклях публіка не повинна співчувати героям, а ко­жен глядач має право зіставити свої рішення й оцінки із вчинками героїв. Досягнути цієї мети прагнув за допомогою «нової режисерської мето­дики», найважливіший принцип якої — «відчуження». Знайомі життєві або літературні сюжети в епічних п'єсах Б. поставали у несподіваному ракурсі. Драматург намагався примусити глядача «відсторонитись» від усього, що відбувалося на сцені, і замислитись. Традиційну драматичну дію Брехт замінив «розповіддю». Тут велику роль він відводив автору.Він перетворювався на оповідача, який використовував сюжет як аргумент у дискусії з глядачем. Для розкриття свого погляду на європейські події Б. використовував іс­торичний матеріал і в драмах. 1939 року фашистської навали зазнала Польща. Брехт на той час саме завершував хроніку Тридцятирічної війни — драму «Ма­тінка Кураж та її діти». Окремі сюжетні лінії драматург взяв з повісті німецького письменника XVII ст. Ганса Гриммельсгаузена, але образ головної героїні набув у п'єсі не тільки сучасного, але й позачасового значення, а повість про дивовижні пригоди маркітантки перетворилась на алегоричну драму про життя і смерть, історію і людину. Історичним тлом для цієї розповіді стали події Тридцятирічної війни, П'єса була гаслом перестороги, закликом до німецького народу не спокушатися янками, не розраховувати на вигоди, не зв 'язувати себе з гітлерською клікою, узами спільних злочинів. Тут і згадки нема про фашизм чи Гітлера. Йдеться про Тридцятилітню війну — ту, що спустошила Німеччину. Пильно придивляючись до еволюції, якої зазнала нацистська Німеччина за шість років гітлерівського панування, Б. розумів, що німецький обиватель піде на майбутню війну не лише засліплений гучними демагогічними гаслами про "батьківщину ", "расу " "силу ", "велич ", а й сподіваннями на власний, дрібний, егоїстичний зиск. Так чи інакше він мав рацію: в Німеччині знайшлося чимало людей, які, незважаючи на всі трагічні уроки історії, йшли за фашистами аж до їхнього ганебного кінця — одурені, а в чомусь і прозрілі, йшли вони без віри, без надії, мов заворожені. З цього погляду постать матінки Кураж надзвичайно типова. Вона у певному розу­мінні — геніальне передбачення. Напередодні війни чи не найнаочніше можна було застерегти людей через аналогію з якоюсь давноминулою війною. Тому Б. і вдався тут до війни Тридцятилітньої, але не показав її як щось певно, конкретно, історично дане, а лиш і як привід, як щось метафоричне. Цим він підкреслює, що має на увазі саме сучасність, навіть майбутнє. Сюжет Маркі­тантка Анна Фірлінг, на прізвисько Кураж, упродовж тридцяти років тягнула за військом свій фургон, де кожен міг купити, що йому до душі. Війна за ці роки стала для неї єдиною можливою формою існування, і їй байдуже, за які ідеї воюють, хто переможе у наступній битві. Головне, щоб війна не закінчувалась, адже  вона дала все, що має Кураж. Навіть троє її дітей, народжені від різних батьків, солдатів різних армій, з'явилися на світ завдяки війні. Але війна вимагає жертв, не робить винятку вона і для Кураж. Один за одним гинуть її діти, спочатку сини, потім і дочка. Матінка Кураж любить своїх дітей, живе заради них, в той же час іде на війну, сподіваючись нажитись на ній, і фактично стає винуватицею смерті дітей. її син Швейцеркас гине через свою чесність, рятуючи полкову касу, яку йому довірили; Ейліф, хоробрий син, гине ганебною смертю: селяни в мирні дні не стали терпіти мародерства. Німа Катрін, яка боїться війни, гине, рятуючи жінок і дітей оточено­го міста: стає на стіну міста і б'є в барабан доти, доки її не почули. Так у п'єсі послідовно впроваджується думка, що війна нищить не тільки людей, а й їхні че­сноти, бо ж виживають кухар та військовий священик, позбавлені автором уся­ких чеснот. У фіналі п'єси матінка Кураж сама-одна впрягається у свій візок і знову тягне його за військом. «Прозріння» Кураж, усвідомлення героїнею неприродності війни для людини у п'єсі не відбулося.. Останні сцени драми були для багатьох глядачів настільки несподіваними, що примушувала спере­чатися і з автором, і з його героїнею. Брехт пояснював фінал так: «Завдання автора не в тому, щоб примусити прозріти у кінці матінку Кураж... Авторові по­трібно, щоб глядач прозрів». «Прозріння» глядача Брехт готував упродовж всієї п'єси. Драма складається з 12 картин-епізодів, кожен з яких розпочинається авторською ремаркою-вступом, що висвітлює основні події картини. Цей при­йом допомагав глядачу не так «переживати» події, як «спостерігати» їх і розмір­ковувати над ними. З цією ж метою Брехт запровадив і «зонги» — пісні, що ко­ментують дію, подають додаткову характеристику персонажу, розкривають авторське ставлення до подій, узагальнюють тощо. Останній «зонг» матінки Ку­раж має такий самий приспів, як і перший, з яким вона звертається до глядача, але зміст його зовсім інший. «Людина сподівається на диво, доки триває по­хід». Тому останні рядки її «зонгу» «збирайтесь в похід, всі, хто живі і хто дихає», глядач може сприймати не як заклик до війни, а навпаки, як заклик до походу проти війни.

 «Матінка Кураж» — це драма-пересторога напередодні Другої сві­тової війни. Використовуючи різноманітні засоби, Б. Брехт створює алегорич­ну картину сучасності, а образ головної героїні сприймається як пророча мета­фора майбутнього Німеччини. Автор доводить, що в умовах війни гинуть кращі людські чесноти.