2. Творчість Гомера. Гомерівське питання. Аналіз «Іліади».

З давніх-давен грецька тради­ція поєднувала ім'я Гомера з найдавнішими епічними поемами «Іліада» та «Одіссея». Дані про його біографію повністю відсутні.

Врешті невідомо, яким було справжнє ім'я Гомера, оскільки в Греції «гомерами» називали сліпих співців (погруддя Гомера відтворює сліпого старого), а ще це слово можна перекласти як «співець».

Найімовір­ніше, поет жив у кінці IX— VIII ст. до н. є.

У нові часи особливе зацікавлення його пое­мами виявляли учені й поети доби Відродження, наступних сто­літь. Часом його наслідували, намагаючись використати форму і художні прийоми епічних поем у нових історичних умовах, проте всі ці спроби закінчувалися невдачею.

 «Гомерівське питання». У XVII ст. була зроблена перша спроба переглянути традиційні уявлення про авторство Гомера. Засновник гомерівської критики французький абат д'Обіньяк до­водив, що «Іліада» являє собою збірку окремих пісень, укладених без усякого плану. А в 1795 р. вийшла друком сенсаційна книга німецького знавця класичної давнини Фрідріха-Августа Вольфа «Передмова до Гомера», у якій він заперечував авторство Гомера і обґрунтовував тезу, що його поеми — зібрання окремих пі­сень, складених у різні часи поколіннями аедів, тобто поетів-співців.

XIX ст. авторів критично-дослідницьких робіт поділяють на два табори — «аналітиків» («вольфіанців») і «унітаріїв». Перші, кажуть, що «Іліада» та «Одіссея» складені з присвячених Троянській війні або мандрам Одіссея окремих пісень, які оброблялися і до яких аеди поступово додавали нові епізоди, факти, героїв.

«Унітарії» обстоюють єдність і художню цілісність обох поем, а певні невідповідності в них і суперечності пояснюють пізніши­ми вставками або просто перекрученнями.

Спір про особистість Гомера, його біографію, часи життя, ав­торство, тобто проблеми, що становлять суть «гомерівського пи­тання», сприяв надзвичайно глибокому вивченню спадщини пое­та. Це допомогло уто­чнити час життя поета і довести, що «Одіссея» була складена на 30—40 років пізніше «Іліади».

Водночас довга дискусія учених навколо імені Гомера негати­вно вплинула на громадську думку — епічному поетові перестали вірити. Поширилося переконання, що Гомер насправді ніколи не існував, так само як і Троя, і Троянська війна. Красою і поетич­ністю гомерівських поем захоплювалися, але здебільшого їх сприймали як фантастичну й прекрасну казку сивої давнини. Так творіння геніального поета сприймалися до 70-х років XIX сто­ліття, коли увесь світ облетіла звістка, що якийсь німець-дилетант Шліман розкопав Трою і знайшов скарб троянського царя Пріама.

«Іліада». Гомерівська «Іліада» побудована на Троянському циклі міфів, що розповідає про десятирічну війну між захисника­ми міста Трої (або Іліона) і греками. Події спочатку відбуваються на Олімпі, потім переходять на землю.

Події Троянського циклу міфів були добре відомі всім грекам, тому Гомер на них лише натякає у своїй поемі. Сама ж «Іліада» розповідає тільки про один епізод десятого року війни під Троєю, що тривав 53 дні — це гнів наймогутнішого героя ахейського вій­ська Ахілла. Власне, у перших рядках поеми вже закладений весь зміст поеми:

Отже, головні події розвиваються у зв'язку з гнівом Ахілла. Що ж його викликало? Агамемнон захопив у полон і зробив своєю наложницею дочку жерця храму Аполлона Хрізе'іду. Обра­жений батько звернувся до Аполлона з проханням покарати ахейців, і той послав у військо «моровицю», тобто пошесть чуми. Греки почали гинути. Налякані вожді на своїй раді, щоб угамува­ти гнів грізного бога, примусили Агамемнона повернути дівчину її батькові Хрізу. Компенсуючи втрату коханки, він вирішив відібрати в Ахілла його бранку — Брізецгу. Роздратований такою несправедливістю, герой хотів вихопити меча і кинутися на царя, але з'явилася невидима для всіх богиня Афіна і наказала Ахіллові вкласти меча у піхви та здійснити свою помсту інакше — вийти з бою. Ахілл так і зробив. Він зачинився у своєму наметі і не вихо­див з нього, оплакуючи кохану.

Перед троянцями вже не поставала грізна фігура героя, який для них став символом невблаганної смерті. Сміливість і відвага повернулися до них, і вони раз по раз почали здобувати перемоги над греками, ледве їхні кораблі не поспалювали. Розгублений Агамемнон неодноразово виряджав до Ахілла послів, переконую­чи його знову вийти на поле бою, але той незмінно відхиляв усі його прохання. За час відсутності цього уславленого героя у пое­мі на перший план виходять інші відважні вояки, як-от Одіссей, Діомед, Аякс, Менелай, Агамемнон, показуючи свою силу і хоро­брість.

Гірко було дивитися другові Ахілла, юному Патроклу, на заги­бель своїх товаришів. Почав він умовляти Ахілла віддати йому своє бойове спорядження і зброю. Троянці побачать доспіхи Ахілла і подумають, що то він вийшов у бій, і відразу ж їхній на­ступальний запал зникне. Довго відмовляв Ахілл другові, боячись за його життя, але врешті поступився його мольбам. На своє не­щастя, після безлічі здійснених подвигів Патрокл зустрічає тро­янського героя Гектора, який з допомогою Аполлона убиває йо­го. Зі сльозами зустрів Ахілл звістку про загибель Патрокла. Забув він про свою образу і заприсягся помстити ся Гектарові. Кілька днів шукав його на полі бою, аж поки не зустрів. Даремно той намагався втекти, після відчайдушного двобою Ахілл з допомо­гою богів убиває Гектора.

Різким контрастом кривавим сценам боїв є епізод зворушли­вого прощання цього героя з дружиною Андромахою. Обоє зна­ють, що Гектар має загинути від руки безжалісного Ахілла, але вдіяти нічого не можуть: Андромасі залишаються одні страждання, Гектору — виконання свого обов'язку захищати місто і гідно зустріти смерть.

Засмучений загибеллю сина, цар Пріам з допомогою Гермеса досягає намета Ахілла і вмовляє віддати тіло сина за великий ви­куп. Розчулений батьківськими сльозами, герой погоджується і встановлює перемир'я для поховання Гектора.

Композиція поеми. Пізніші давньогрецькі вчені розбили «Іліаду» та «Одіссею» на 24 пісні кожну. Побудовані поеми за єдиним планом: пер­ша розповідає про десятий рік війни під Троєю, друга — про де­сятий рік блукань Одіссея і повернення його на батьківщину. Зміст поем зосереджений навколо одного героя (Ахілл—Одіссей) та однієї події. В «Іліаді» — це гнів Ахілла, з ним пов'язані всі по­дальші події. В «Одіссеї» — це мандри Одіссея, зокрема останні сорок днів його пригод, про попередні довідуємося з розповіді самого героя. У поемах багато відступів від основного сюжету, що, з одного боку, уповільнюють розвиток дії, а з іншого — до­повнюють і розширюють уявлення слухачів як про героїв, які бе­руть участь у подіях, так і про характер самих подій.

 «Іліаду», в якій переважають сцени, по­в'язані з військовим побутом і бойовими діями героїв, можна визначити як військово-героїчну поему. «Одіссею» є підста­ви назвати казково-пригодницькою і родинно-побутовою поемою.

Гекзаметр. Поетичний розмір, яким складені обидві поеми, називається гекзаметром, тобто «шестимірником». Українське віршування, як і в інших європейських мовах, побудоване на наголошених і ненаголошених складах. Оскільки звучання і ритміку давньогрецької поетичної фрази передати цими мовами неможливо, умовно їх відтворюють наголошеними і ненаголошеними складами. Тобто довгому складові відповідає наголошений, короткому — ненаголошений.

Особливістю гекзаметра було те, що він не мав рими, ритм був суворо регламентований дактилічною стопою, а в середині поетичного рядка була цезура — логічна пауза, що посилювала метричну розмаїтість вірша, робила його гнучкішим.