Місце героїчного епосу в літературі доби середньовічча.

4. місце героїчного епосу в літературі доби середньовічча. Характерні ознаки, аналіз «Пісні про Нібелунгів»

Слово "епос" - давньогрецького походження й у перекладі означає "слово", "розповідь". Давній героїчний епос - це розповіді про подвиги легендарних предків, про подорожі й незвичайні пригоди, у яких виявляються розум і кмітливість героїв, їх мужність і героїзм. Епос бере початок із фольклору й об'єднує героїчні народні пісні, сказання, поеми. Кожен народ має свій героїчний епос. Греки - "Іліаду" та "Одіссею" Гомера, Англосаксонський е. – Беовульф, Французький е. - Пісня про Роланда, Німецький е. - Пісня про нібелунґів, Іспанський е. - Пісня про мого Сіда,  Грузинський е. - Шота Руставелі «Витязь у тигровій шкурі», українці теж мають подібні твори - історичні думи та пісні, а також пам'ятку давньоруської літератури "Слово о полку Ігоревім".
В історії культури різних народів важливе місце посідають старовинні літературні пам'ятки, де йдеться про події сивої давнини. Створювані невідомими поетами, ці шедеври народного мистецтва існували в усній формі, передавались від покоління до покоління, а згодом їх записували, по-своєму витлумачуючи й доповнюючи, теж здебільшого невідомі автори. До таких пам'яток належать героїчні епічні поеми, які виникали ще за первіснообщинного ладу і жили в античному, ранньофеодальному й пізньофеодальному суспільствах. Серед видатних творів пізнього середньовіччя - російські билини, героїчні пісні балканських народів, французька «Пісня про Роланда», іспанська «Пісня про мого Сіда» і німецька «Пісня про Нібелунгів». В основу «Пісні про Нібелунгів» лягли події і легенди часів середньовіччя, епохи великого переселення народів,- завоювання Європи гуннами на чолі з Аттілою (Етцелем) в V ст. Невідомий талановитий поет майстерно поєднав у своєму творі два цикли народних переказів, що існували ще з VI ст.: історію трагічного шлюбу нідерландського королевича Зігфріда й бургундської королівни Крімгільди та історію загибелі королівства, заснованого на початку V ст. східногерманським племенем бургундів із столицею в місті Вормсі, яке 436 року захопили гунни. «Пісня про Нібелунгів» - монументальний твір. Своїм прозовим переказом «Пісні про Нібелунгів» Фюман, зберігши стиль та інтонації старовинного сказання, повернув найширшим масам німецького народу його героїчний епос, котрий, при всій трагічності змісту, як усякий витвір мистецтва, що грунтується на народній основі, утверджує гуманізм, справедливість, дружбу й мир між народами. «Пісня про мого Сіда», створена у ХІІ ст. – перлина ісп.культури. Сід, центральна постать ісп.гер.епосу, - особа історична. Руй (Родріго) Діас де Бівар (1043-1099) належав до кастильської знаті, був начальником військ у короля Кастилії Ранчо ІІ. За військові доблесть його названо Кампеадор (войовник). Маври, які з 711 р.поневолили більшу частину Іспанії, боялися і водночас поважали його, тож дали йому ймення СІд, що у перекладі з арабської означає «володар». Він був видатним полководцем свого часу і звільнив від маврів значну частину Іспанії. Твір складається з 3 частин: «Вигнання», «Шлюб доньок Сіда» та «Образа в лісі Корпес». “Пісня про Роланда” - одна з французьких середньовічних героїчних поем, які називались у Франції піснями про подвиги. В ній оповідається про події, що справді відбувалися в кінці VIII ст. (778 року), коли французький король, "римський імператор" Карл Великий повертався з Іспанії, з походу проти арабів (араби тоді володіли Іспанією) і коли ар'єргард його війська в Ронсевальському межигір'ї Піренеїв був знищений гірським племенем басків. Разом з багатьма іншими французами, передають літописи, загинув і граф Роланд. Пісня про ці події склалася значно пізніше самих подій і переказує їх зовсім вільно: в центрі оповідання стоїть Роланд, якого зроблено племінником Карла, ідеальним лицарем, втіленням васальної вірності сюзеренові - Карлу. Роландові протиставлено другого васала Карла - зрадника Ганелона; басків-християн замінено сарацинами (арабами), яких автор вважає язичниками, поклонниками неіснуючого бога Магомета. В плані поеми визначаються три частини: 1. Зрада Ганелона: а) нарада сарацинського короля Марсілія в Сарагосі; б) нарада Карла в Кордові; в) посольство Ганелона та його зрада; г) безвихідне становище ар'єргарда на чолі з Роландом. 2. Смерть Роланда. 3. Помста за Роланда. Спочатку поему було призначено для усного виконання: вона розповідалася, як російські биліни, під акомпанемент музичного інструменту. Повний текст поеми складається з 290 строф (або тирад), написаних десятискладовими рядками; закінчення рядків об'єднані співзвуччями останнього наголошеного голосного звука (асонансом,або неповною римою). "Пісня про Роланда" належить до циклу тих історичних пісень з X-XIV століття, який в'яжеться з особою Карла Великого, хоч оспівувані факти є і раніші і пізніші, а часто й зовсім фантастичні. Ядром пісні є дрібний історичний факт: знищення малого відділу французької армії Басками в Ронсевалі в 778 р. Та пригода викликала серед Франків велике враження. У "Пісні про Роланда" чітко виражена ідеологія феодального суспільства, у якому вірне служіння васала своєму сюзерену було необговорюваним законом, а порушення його вважалося підлістю і зрадою. Однак риси мужньої стійкості, військової доблесті, безкорисливої дружби. Феодальне суспільство з його різкою класовою боротьбою диференціацією, зі своєрідним пафосом станової лицарської героїки і рисами християнської релігійності викликало до життя десятки епічних сказань. Саме у Франції, де феодальні відносини склалися в класичній формі, виникло таке велике число героїчних поем.

Поштовхом до виникнення розбіжностей між Роландом і Гвенелоном є їхня сварка, викликана пропозицією Роланда відправити послом Карла Великого в Саргосу його вітчима Гвенелона. Прибуття сарацинського посла Бланкандрина, що, з доручення свого батька пануючи Марсилія, повинний був брехливими запевняннями в покірності й обіцянками рясної данини домогтися згоди Карда на висновок війська з Іспанії, викликало необхідність у зустрічному посольстві. Почесне і небезпечне доручення після довгих сперечань було покладено на Гвенелона, однак пропозиція пасинка Гвенелон розцінив, як образа, що вимагає мести, і надалі всі зрадництва, аж до зрадництва і зради, були їм пущені в хід. Вершиною розвитку оповідання є Ронсевальська битва, що поділяється на два епізоди: бій ар'єргарду Роланда із сарацинами, що складають перше військо Марсілія, і продовження цієї битви вже з другим військом, коли франки піддалися поголовному знищенню. Саме тут, у цій центральній частині поеми, зосереджені такі важливі епізоди, як розбіжності Роланда з його другом Олівьєром, загибель франкських перів і прощання Роланда перед смертю з мечем. У висновку поеми говоритися про нищівний удар, що наносять головні сили, що повернулися, Карла полчищам невірних під предводительством Баліганта (цей епізод багатьма дослідниками вважається вставним і більш пізнім по своєму походженню), і лише після цього розказано про повернення Карла у свою столицю і про гідну відплату, що поніс зрадник Гвенелон. Епічна за своєю формою поема може бути прирахована до того жанру історичних пісень, де події минулого в сильно видозміненому виді розказані переважно через перерахування військових описів, скріплених між собою скупими даними про долю окремих героїв. Розважливе використання образотворчих засобів, лаконізм і чіткість мови і стилю добутки спираються на виняткову стрункість його побудови. Паралелізм подій, що відбуваються, сполучається органічно з паралелізмом у підборі діючих облич. Дванадцятьом перам Франції відповідають дванадцять сарацинських, серед рівних по мужності полководців виділяються племінники государів - Роланд і Аельрот, сивобородий римський імператор Карл Великий близький сарацинському еміру Баліганту; мають деяку подібність Гвенелон і сарацинський цар Марсилій. Характерно, що й інші діючі особи притягнуті для кращого виявлення особливостей кожної з ворогуючих сторін. Безсумнівно, більше уваги і місця приділене тим з них, що сильніше впливають на розвиток сюжету; у зв'яжи з цим тільки деякі характери "Пісні" індивідуалізовані, більшість же чи наділяється тільки позитивними, чи негативними властивостями. На першому місці в поемі стоїть образ Роланда. Він володіє тією доблестю і рішучістю, які допомогли йому стати кращим полководцем війська Карла. Проте йому властиві житейські слабкості: гарячність, безрозсудна необачність і деякі хвастощі. Про дитинство його нічого не мовиться, але циклічні поеми з'ясовують його відносини і споріднені зв'язки з Карлом, а також допомагають зрозуміти причину ворожості Гвенелона до свого пасинка.

Образ Карла Великого. Його зовнішній вигляд, виняткове довголіття, риси переваги моральної і фізичної роблять його типовою фігурою епічної оповіді. Властива йому мудрість, проте не заважає тій пристрасті, з яким він відноситься до свого племінника Роланда. Карлу особливо важкі не ті величезні втрати, які поніс ар'єргард в битві з сарацинами, а загибель дванадцяти перів і раніше всього Роланда, за смерть якого він готовий мстити сарацинам, не зважаючи на нові жертви. Треба пригадати ще одну межу в образі Карла - черствість і відому нечуйність до людей. При поверненні в Ахен Карл зустрічає Альду, що втратила в Ронсенвальськой битві свого брата Олівьера і жениха Роланда. Важке горе дівчини не чіпає Карла, і він намагається її утішити, пропонуючи їй вигідніший, на його думку, брак з своїм сином Людовиком.