Доба Відродження. Композиція збірки Дж. Боккаччо «Декамерон».

5. Доба Відродження. Композиція збірки Дж. Боккаччо «Декамерон».

Відродження або Ренесанс (фр. розквіт) — могутній ідеологіч­ний і культурний рух, зумовлений переходом суспільства Західної та Центральної Європи до нової соціально-економічної формації. Хронологічні межі періоду: з II половини XIII ст. в Італії, з XIV і XV ст. в інших країнах до останньої чверті XVI — початку XVII ст. Термін «Ренесанс» уперше вжив у 1550 р. видатний італійський художник та історик живопису Джорджио Вазарі. Періодизація доби Відродження:

І. кінець ХІІІ - поч. ХV ст. – непослідовність та асинхронність цього періоду. Початок був у Італії (Данте, Петрарка, Боккаччо).

ІІ. Сер. ХV ст. – 1. падіння Візантії; 2. закінчення сторічної війни між Англією та Фр., переорієнтація європейської політики; 3. винахід друкарства. (Фр.Раблє, Еразм Роттердамський).

ІІІ. Сер. ХVІ ст. – контрреформація 1. панує власть собора, 2. індекс заборонених книг, 3. діяльність ієзуїтів. (Шекспір, Сервантес). Жанрова диференціація: - реалістично-прозаїчний роман; - новела (набуваючи ренесансних рис); - ісеїдська проза; У XIV—XV ст. почалась епоха повільного, але невпинного згасання Середньовіччя.  У середині XIV ст. епідемія чуми знищила майже третину населення Європи. У 1337 р. між Францією і Англією розпочалася Столітня війна за французькі землі, які залишалися під владою англійського короля. У цей же час відбувався бурхливий розвиток економіки міст.  Культура Відродження склалася у численних розвинутих містах Італії — саме там античні традиції були найбільш міцними. Римська імперія постала перед діяча­ми Відродження могутньою і щасливою державою, свобода наукових диспутів, розмаї­ття філософських шкіл, чиста мова. Треба відродити античну науку, мистецтво, мову, спосіб думок. Так утвердилася назва, відповідна часу їхнього життя — Відродження.     В основі культури Відродження лежав гума­нізм. Для людей Відродження гуманізм — це все те, що допомагає вивчити і зрозу­міти людину. Гуманізм переконує людину, що вона сама творить власну долю і вона не є грішна і низька істота, а досконале й прекрасне створіння. Реформація. Переворот у світогляді зумовив нове ставлення до католицької церкви. Єдиним джерелом віри є Біблія. Великий внесок – переклад Біблії національними мовами. Італійська література була створена генієм Данте Аліг'єрі, Франческо Петрарки, Джованні Боккаччо. Англійське Відродження розпочалося пізніше, ніж в інших європейських краї­нах, але було надзвичайно інтенсивним і плідним. Вільям Шекспір — одна з найвеличніших постатей цієї доби. Його творчість стала своєрідним підсумком епохи, яка була сповнена віри в безмежні можливості людини. Початок Відродження у Франції відносять до XV століття. Найпізніше з європейських країн Відродження розпочалося у Німеччині - у XVI столітті.  «Декамерон»(1350-1353) - це найвищий етап у творчій еволюції Боккаччо, збірка оповідань, якою закладено основи жанру художньої реалістичної новели в Європі. Його виникнення пов'язане з трагічною подією - епідемією чуми, що охопила багато міст Європи, а 1348 року дійшла й до Флоренції. Описом чуми й починається «Декамерон», пошесть - це ніби відправний пункт у композиційному задумі письменника. Композиція «Декамерона»: десятеро молодих людей, - сім жінок і три юнаки, - зустрівшися випадково в церкві, вирішили тимчасово залишити місто, оселитися в позаміських маєтках, осторонь від вогнища епідемії, і прожити цей час, поки лютує пошесть, якнайспокійніше, в розвагах, співах, а надто - в розповідях. Намір виконано, оповідачів десятеро, за містом вони лишаються десять днів, кожен з них щодня розказує по одній оповідці, отже, за допомогою цього композиційного принципу об'єднано сто оповідок. Назва твору знаходить своє пояснення саме тут. Декамерон - це грецьке словоутворення, значення якого - десятиденник. У збірці є ще одна організуюча рамка - авторське слово про твір. «Декамерон» відкривається переднім словом Боккаччо і завершується його післямовою.У післямові автор вказує на читацьке призначення твору. Він присвячує свій твір жінкам, які «не вигострили свого розуму науками».  Особливість змісту «Декамерона»-це його енциклопедичність. У творі широко зображується повсякденне життя з усією розмаїтістю подій і людських вчинків, різноманітністю людських типів. Персонажами новел є люди усіх станів і соціальних прошарків тогочасного італійського суспільства. Новели різноманітні за тоном і настроями: одні сповнені комізму, інші - романтичності й трагізму, буття постає в них з усіма сврїми радощами і болями.

Теми новел надзвичайно різноманітні. Однією з провідних є антиклерикальна тема. Священнослужителі висміюються за те, що прикидаються і лицемірять, спекулюють на релігійності віруючих, маскують святенництвом шахрайство і злочини. Ці пороки Боккаччо знаходить у духівництва всіх рангів - від волоцюги-ченця до вищих священиків папського двору. Рим змальований як «диявольське місце», де панує лише обман, заздрість, обжерливість та інші пороки. Однак антиклерикальна спрямованість новел виявляється не тільки в осміянні духівництва. Боккаччо показав, як падає церковний авторитет і людська свідомість звільняється від церковної моралі характерною в цьому плані є перша новела збірки. Головний персонаж у ній - великий грішник Чапеллетто, людина, поганішої за яку «зроду віку на світі не було». Перед смертю він хитро дурить ченця, який його сповідає, лицемірно проявляючи ознаки великого благочестя. Після смерті його при числено до святих і названо «святим Чапелетто». Центральне місце в «Декамероні» займають новели-любовної тематики. Боккаччо по-новому зобразив жінку, відкинувши церковний погляд на неї як на істоту злу і гріховну, показав її як повноправну людину, а кохання інтерпретував як пристрасть чуттєву, здорову, радісну і благородну. У багатьох новелах засуджується шлюб з розрахунку, безправне становище жінки в сім'ї і славить любов як велике природне почуття, що руйнує станові упередження. Наприклад, гуманістичним засудженням станових упереджень пройнята перша новела четвертого дня, де розповідається про любов Гісмонди, доньки князя, і Гвіскардо, слуги. Закохані безмірно щасливі, але князь Танкред, обурений зв'язком доньки з людиною низького походження, жорстоко карає молодих людей: він наказує убити юнака, а його серце у золотому кубкові посилає  Гісмонді. Вона не може жити без коханого, не хоче залишатися у світі, де панують такі жорстокі і нелюдяні закони, наливає у той кубок отрути, випиває її і помирає. Образ Гісмонди у новелі головний. Дівчина зображується як людина незалежного характеру, горда і мужня, котра навіть жорстокого Танкреда вражає величчю свого духу. У розмові з батьком Гісмонда сміливо відстоює свою правоту і засуджує суспільство, в якому людину цінять тільки за титули і знатне походження. Героїня проголошує справедливість інших критеріїв, стверджуючи, що природа створила всіх людей рівними, і в суспільстві вони повинні різнитися тільки своїми чеснотами, а не титулами, бо бідність не відбирає у людини вродженої шляхетності, а саме тільки знатне походження не дає її. Гуманістичне звеличення людини, як чоловіка, так і жінки, незалежно від походження, знаходимо в багатьох любовних новелах.  Однією з кращих новел романтичного звучання про красу і благородство кохання є дев'ята новела п'ятого дня, в якій головним героєм виступає Федеріго дельї Альберігі. Був він багатою людиною, але, закохавшись у монну Джованну і прагнучи подобатись їй, жив надто розкішно і незабаром прогайнував увесь свій маєток. Зубожівши, Федеріго оселився в сільській місцевості. З усього колишнього добра у нього залишився тільки сокіл, яким він дуже дорожив. Якось до Федеріго завітала монна Джованна, і він, щоб гідно прийняти її, забив для обіду свого сокола. Дама, вражена великодушністю й щедрістю Федеріго, пройнялася до нього повагою і вийшла, за нього заміж. Багато уваги приділяється в «Декамероні» зображенню побуту. В ряді новел вимальовуються особливо яскраві и живі характери італійських городян.  Багатою і складною є мова «Декамерона», для якої властиве поєднання різних тенденцій. У творі широко представлена міська говірка, каламбур, дотеп, прислів'я і примовка. Як учень класиків Боккаччо наслідував й античне красномовство. Подібно до багатьох письменників Відродження, він свідомо прикрашав стиль, намагаючись підняти прозу новели до норм літературного роду. Після написання «Декамерона» в поглядах Боккаччо відбулися великі зміни. Він пережив наплив релігійних настроїв. Письменника охопили сумніви щодо цінності своєї творчості, яка йому здається гріховною. За два роки до смерті він відмовився від «Декамерона».

Помер Боккаччо у містечку Чертальдо поблизу Флоренції. Краща частина спадщини Боккаччо відіграла велику роль у зміцненні гуманізму в Італії, здійснила помітний вплив на розвиток італійської та європейської новели. Чимало його новел стали джерелом сюжетів для великих письменників Відродження.