Особливості творчості Белля. Трагедія 2 світової війни у його творах

Особливості творчості Белля. Трагедія 2 світової війни у його творах. Аналіз оповідання «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…», роман «Де ти був Адаме», проблематика, композиція, система образів. Антивоєнна спрямованість роману.

Удар, завданий гітлеризмом Німеччині, яка його породила, став для неї національною катастрофою. Німецьке суспільство йшло до духовного відродження через усвідомлення своєї історичної провини за розв’язання Другої світової війни та критичну переоцінку вчорашніх ідеалів. Цей шлях, зокрема, був окреслений у творчості німецького письменника Генріха Белля. Г. Белль народився 21 грудня 1917 р. у Кельні в родині теслі – різьбяра. Після закінчення гімназії, прагнучи уникнути будь – яких точок дотику з режимом, він влаштувався на роботу в книгарню букініста. Наприкінці 1938 р. юнака зобов’язали відбувати трудову повинність на важких земляних роботах, а 1939 р. мобілізували до армії, де він служив аж до 1945 р. Відтак на довгих шість років історія життя Белля тісно переплелася з географією Другої світової війни. У складі окупаційних військ він побував у Польщі, Франції, Румунії та Угорщині; воєнна доля закинула його і на територію СРСР, зокрема в Україну. По закінченні війни Белль деякий час перебував в американському полоні, потім навчався в Кельнському університеті, служив у статистичному управлінні. Однак невдовзі повернувся до літературної творчості. Вже 1947 р. зявилися публікації перших беллівських оповідань, що привернули до себе увагу читачів та літературних критиків. Розпочавши з невеликої прозової форми – оповідання та повісті, Белль невдовзі спробував свої сили в романі. Ще на початку 60 – х років Белль зажив слави провідного письменника Німеччини. Письменник помер 16 квітня 1985 р. Оповідання «Подорожній коли ти прийдеш у Спа…», вважається одним з найгостріших антивоєнних творів світової літератури. У ньому розповідається про долю юнака, фізично і духовно скаліченого війною. Ця розповідь вміщена в одну мить його життя.У цій лаконічній і зовні простій розповіді, що ведеться від першої особи, кожна деталь насичена глибоким психологічним і символічним змістом. Символічним є насамперед те, що дія відбувається у гімназії, Адже саме в школі розпочиналася жахлива обробка свідомості юних громадян Німеччини у потрібному тоталітарному режимові напрямку. За  ваганнями героя по суті стоїть проблема втрати довіри вчорашнього випускника школи до наставників та їхньої брехні, до барвистих казок про шляхетність війни та красу воїнського подвигу. Пропагуючи хибні, а точніше сказати отруйні уявлення, вчителі у свій спосіб допомагали владі використовувати молоде покоління. Автор постійно загострює увагу на розбіжностях між офіційною пишномовністю тих, на кому ідейно тримався нацистський режим, і страшною реальністю, яку пізнали ті, хто мусив втілювати ці ідеї у життя. З одного боку – офіційне уславлення героїв війни і пишне вшанування памяті полеглих у вигляді оздоблених золотом таблиць з переліком імен. А з другого – позбавлений будь – яких натяків на велич та романтику одного з таких героїв. З одного боку – шкільна наочна агітація, що звеличує воєнні перемоги Німеччини. А з другого – протиприродне перетворення гімназії на будинок, в якому одна частина приміщень відведена для мерців, а інша – для «решти» живих, що серед них опинився і поранений хлопець, котрий сам став жахливою «решткою» життя. Фрагмент епітафії, використаний у нацистській гімназії як дидактичний матеріал, набуває характеру скорботного пророцтва щодо долі її випускників і – ширше – щодо долі всіх загиблих у війнах, які відбувалися упродовж людської історії. В обірваному вигляді цитата справляє ще гостріше враження – адже позбавлений обох рук юнак ніколи не зможе її дописати до кінця.

Однією з центральних тем беллівської прози була друга світ війна та зруйнований нею світ. Не було в його творах патетичного пафосу, вражаючого змалювання історичних битв, піднесених описів воїнських подвигів. Навпаки: беллівські герої були зумисне позбавлені ореолу святості та й взагалі – рис, що змогли б тлумачитися як ознаки воїнської доблесті. Викриваючи злочинність походу гітлерівських військ. Зображуючи страшні, брудні від диму боїв та пролитої крові воєнні будні, вказуючи на жертви, якими німецький народ сплачував божевільне марення свого фюрера, Белль говорив від імені тих хто повернувся з фронту додому, від імені тих, хто страждав від ран і душевного болю, від своєї духовної скаліченості та ідейної ошуканості. Тому в його воєнних творах події зазвичай показано з точки зору «переможених», і увага в них акцентується саме на ситуаціях поразки його співвітчизників.Характерно, що свої письменницькі симпатії Белль, як правило, віддавав тому психологічному типу, котрий був повною протилежністю традиційним уявленням про справжнього героя війни. Змальовані ним персонажі такого типу вирізнялися загостреним почуттям своєї відокремленості від солдатського загалу, внутрішньою непристосованістю до війни, духовною тендітністю, яка могла видатися слабкістю, а проте була різновидом морального опору насиллю, що на ньому тримався бойовий дух вихованих нацизмом німецьких військ.

Антивоєнний пафос оповідання Генріха Белля «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...».

Генріх Белль (1917—1985)— німецький письмен­ник, автор романів, новел, п'єс, сценаріїв, публіцистич­ний статей. Лауреат Нобелівської премії 1972 р. «за творчість, у якій поєднується широке охоплення дійсності з мистецтвом творення характерів і яка стала значним внеском у відродження німецької культури».

Г. Белль брав участь у Другій світовій війні на тери­торії Франції, Польщі, Радянського Союзу, Румунії, Угор­щини й Німеччини. Улітку 1943 р., як солдат Східного фронту, Белль опинився на території України. За роки спроби звільнитися від військової служби успіху не мали. Наприкінці війни дезертирував з армії, опинився в американському таборі для військовополонених.

Перша книга, яка вийшла окремим тиражем, повість «Потяг ніколи не спізнюється» (1949), зображувала війну такою, якою її бачили солдати. Більшість подій цього психоло­гічного твору відбувається в Україні, в Галичині. Повертаючись із відпустки у свої частини, у поїзді зустрічаються троє випадкових супутників. І хоча війна ще точиться на чужій території, герої знають, що кінець «Великої Німеччини» близький, і їдуть вони назустріч своїй смерті, яка «ніколи не спізнюється». І вони знаходять свою загибель там, де й перед­чували — десь «між Львовом та Чернівцями», і саме тоді, коли, здавалося, у них з'явився шанс вижити, «перечекати війну». Повість вражала емоційною напруженістю, зображенням переживань героїв без прикрас. Письменник доводив, що війна нищить людей фізично й морально, і їй завжди замало жертв, і ніхто від неї не сховається.

У 1950 р. Г. Белль написав оповідання «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...», яке яскраво виявило особливості його творчої манери. Розповідь в оповіданні ведеться від першої особи головного героя. Форма внутрішнього монологу дала можливість глибоко проникнути у психологію персонажу, розкрити його внутрішній світ, його переживання. Проте читач відчуває і голос самого автора, у співчутливому ставленні до героя, у нена­висті до людських страждань, а найбільше в усвідомленні абсурдності війни і національної провини й відповідальності за її розв'язання. Авторська позиція вимальовується поступово у розгортанні сюжету, читач самостійно аналізує події, вчинки героїв, доходить висновків. У невеликому, на кілька сторінок, творі письменникові вдалося розкрити антигуманну сутності війні, її руйнівних наслідків для цивілізації та окремоїособистості. На усвідомленні цієї сутності головним героєм і будується сюжет.

Герой оповідання — звичайний німецький юнак, учорашній школяр, хоч і тяжко по­ранений, але живий потрапляє у лазарет, розташований у приміщенні школи. Як і будь-яка жива істота, він має надію, що житиме, сподівається на допомогу й припинення страждань. Чи то від гарячки, але його дивно хвилює, де він перебуває. Герой не хоче вірити, що потрапив у рідне місто і саме до тієї школи, в якій провчився вісім років і яку полишив три місяці тому. На перший погляд, це вперте непізнавання здається читачеві дивним, але потроху приходить усвідомлення: школа — це не тільки дитинство, минуле, це й виховання особистості за певними ідеологічними принципами. Про минуле героя автор майже нічого не розповідає, воно позбавлене виразних індивідуальних рис. За допомогою майстерних деталей автор створює узагальнені образи. У школі все було підкорене формуванню свідомості «справжнього німця», який має переваги перед інши­ми народами. Тому герой пригадує і величні портрети керманичів нації від курфюрста до Гітлера, і краєвид Того, як спогад про колишню міць Німеччини і як доказ її права на поневолення народів. Але наслідки цього виховання колишній школяр відчув на собі, вони у пекельних стражданнях, яких він не може стерпіти. Упізнати рідну школу, перетворену на лазарет, означає для героя визнати абсурдність свого буття, принципів свого виховання. Але настає момент, коли герой не може опиратися очевидному: портретів керманичів, репродукцій краєвидів Того може бути скільки завгодно й де завгодно, але дошка з власноручним написом — тільки у рідній школі. Невипадково на дошці написані слова, які автор виніс у назву оповідання. Обірвана цитата стає однією з важливих художніх деталей і допомагає розкрити ідею твору, авторський задум. Цитату «Подорожній, коли прийдеш у Спа...» Белль запозичив із відомої епітафії давньогрецького поета Симоніда Кеоського героям-спартанцям: «Подорожній, коли ти прийдеш у Спарту, повідай там, що ми всі по­лягли тут, бо так звелів нам закон». У Німеччині цей двовірш був добре відомий завдяки перекладу Ф. Шиллера. Вірш-епітафія утверджував героїчний подвиг самовідданого

служіння батьківщині і свідомого виконання свого обов'язку ціною свого життя. Саме на таких прикладах виховувалася німецька молодь, але античну ідею патріотизму нацисти підмінили теорією расизму, шовінізму, ствердженням культу грубої сили, зневаги до людей не «арійської раси». За ці оманливі ідеали і платили своїм життям німецькі юнаки, такі, як герой оповідання «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...». Усвідомивши, що він повернувся до рідної школи, тобто до витоків свого короткого життя, герой усвідомлює і свій стан — жалюгідний обрубок війни, без рук, без ноги — і мусить усвідомити очевидну ілюзорність колишніх ідеалів. Як безнадійне благання повернути життя, дитячу чистоту, лунають останні слова героя.

Обірвана цитата в оповіданні Г. Белля стала засобом розкриття ідейного змісту твору. Вона допомагає зрозуміти оманливість ідеалів, які насаджували фашисти, розкриває психологію героя, стає своєрідним символом його власного життя.