Понедельник, 21.06.2021, 19:10
Приветствую Вас Гость | RSS

Студенту

Ідейно-художня своєрідність прози Чехова. Аналіз твору.

34. Ідейно-худ своєрідність прози Чехова. Аналіз твору.


Літературна діяльність Чехова розпочалася наприкінці 70-х років. Юнак брав участь у виданні журналу, пізніше писав гуморески, коротенькі оповідання, п'єси, друкувався в журналах в газетах, підписуючись псевдонімами Антоша, а найчастіше — Антоша Чехонте.

Перші збірки оповідань Чехова «Казки Мельпомени» (1884), «Строкаті оповідання» (1886) — прихильно сприйняли і читачі, і критики. У 1890 році Чехов їде на острів Сахалін — найстрашніше місце заслання в тодішній Росії. перебування на Сахаліні, знайомст­во з умовами життя каторжників і засланців, проведення пе­репису населення острова — все це залишило глибокий слід у творчій свідомості Ч.. У 1893—1894 роках друкується його публіцистична книга «Острів Сахалін», в якій розповідає про людські страждання і доводить, що каторга не виправляє зло­чинців, а лише озлоблює їх, остаточно руйнує їхні душі. Ч. дуже любив подорожувати. У 1892 році Антон П. купив невеликий маєток Меліхово. Тут він прожив сім років. Саме в цей період написано більшість його зрілих творів. Сюжетів зібра­лося прірва — і всі життєрадісні». Але далеко не все, створене у цей період, сповнене оптимізму. («Палата № 6», «Учитель словесності», «Будинок із мезоніном», «Мужики», п'єси «Чайка» і «Дядя Баня»). Зиму 1897 — 1898 років Чехов провів на півдні Франції, де лікувався від туберкульозу. Навесні повернувся до свого маєтку, поринув у літературну роботу, написав такі прекрасні оповідання, як «Іонич», «Аґрус», «Людина у футлярі», змальовуючи духовну сплячку людини, її поривання до іншого, світлішого життя, якому не судилося здійснитися.Але хвороба не відступила, і Ч. переїжджає до Ялти, де купує ділянку землі і будує будинок . В Ялті він продовжує інтенсивну літературну працю — тут написані такі шедеври, як «Дама з собачкою» (1899), п'єса «Вишневий сад» (1904). Тим часом хвороба письменника прогресувала, і в червні 1904 року Ч. поїхав до Німеччини, на курорт Баденвейлер, де 15 липня помер. Ч. за своє недовге життя не лише написав двад­цять томів першокласної прози. Діяльність його була надзви­чайно різноманітною. Він підтримував величезне ділове і твор­че листування (збереглося близько 4,5 тисяч листів). Чимало часу віддавав медицині: у себе в садибі щорічно приймав безплатно понад тисячу хворих, ще й забез­печував кожного з них ліками, збудував у підмосковних селах три школи для селянських дітей, школу в Криму. у Таганрозі організу­вав громадську бібліотеку, пожертвував понад дві тисячі власних книжок. Сучасники згадують Чехова як надзвичайно добру, порядну і лагідну людину. Він був зразком справжнього інтелігента; ніколи не підвищував голос, з повагою ставився до оточуючих. Прагнув всім, хто стукав у його двері, допомогти грошима, ліками, порадою. «Доктор Чехов» — ласкаво називали його люди, і справді, він намагався зцілювати не лише тіло, а й не­спокійну, зболілу людську душу. Дослідники виділяють три основні етапи у творчості Чехова: перший — приблизно до середини 80-х років; другий — з се­редини 80-х до початку 90-х; третій — з 90-х років до кінця життя. такий розподіл досить умовний. Перший період іноді називають «осколочним» — з 1883 ро­ку Ч. почав працювати для петербурзького журналу «Осколки. Виступає переважно в гумо­ристичних виданнях, редактори і критики вимагають від моло­дого автора стислості, гумору, розважальності, більшість його гумори­стичних оповідань не були просто «смішними». Викриваючи ницість, дурість, жадібність, бездуховність, малю­ючи «дрібні драми дрібних обивателів», письменник помічає і «трагізм дрібниць життя», від якого страждають люди, які часто навіть не усвідомлюють цього трагізму. Ідеалом Ч, завжди була людина внутрішньо благородна, цілеспрямована, але в повсякденному житті він найчастіше зустрічає таких людей, що живуть дрібними і банальними інтересами Серед персонажів ранніх оповідань Ч. зустрічаємо представників різного віку, різних професій і суспільних ста­нів: фабрикантів, купців, домовласників, ремісників, , службовців — секретарів, кондукторів, телефоністів, касирів; поліцейських, чиновників різного рангу, духовних осіб, студентів, провінційних акторів, письмен­ників, журналістів, учителів, дворян-поміщиків, навіть баронів та графів, а також їхніх дружин, дітей, коханок, родичів. -їм не властиві чисті, високі, благородні почуття, навіть кохання у них буденне, позбавлене романтики . Смішно читати про цих дрібних людців — й водночас прикро за їхні порожні душі, вуль­гарність, тупість, примітивність, безкрилість. . В гумористичних оповіданнях Чехова торжествує дух грубого практицизму, житейської прози, високі почуття обертаються брудними, головним виявляється в людині не її честь, достойність, розум, а ранг, чин, суспільне становище, вміст гаманця. Характерне в цьому плані оповідання «Товстий і тонкий» (1883). На вокзалі випадково зустрілися двоє колишніх при­ятелів, що багато років тому вчилися разом у гімназії. Після теплих привітань і обіймів з'ясувалося, що один з них — «тов­стий» — досяг найвищого чину таємного радника, а «тонкому» не пощастило, він мав невеликий чин колезького реєстратора. І двох людей немовби розділила незрима безодня... Та ж думка — про глибину соціальних контрастів, що спо­творюють і руйнують людські душі, — звучить і в оповіда, «Хамелеон», «Маска». Ге­рой оповідання «Смерть чиновника», дрібний урядовець Черв'яков, у театрі випадково чхнув на лисину незнайомого начальника; страх і переживання довели його до могили. І Чеховські персонажі — всі ці «товсті», «тонкі», «хамелеони», «женихи і татусі», «пани обивателі», спритні удовиці, хитрі молодиці, що дурять своїх чоловіків, дівчата, що полюють на женихів, пияки-актори,— нале­жать навколишньому середовищу і не намагаються протистоя­ти йому. Письменник не лише сміявся, а й сумував сатиричний чи гумористичний аспект творчості поєднувався у нього з трагічним. Трагічні тони особливо відчутні у тих творах другого періоду творчості Чехова, що зображують внутрішній світ «маленької» людини і тяжке життя простолюду. Тема народу розкривається в таких оповіданнях, як «Зловмисник», «Туга», «Горе», «Ванька», написаних в середині 80-х років. В оповіданні «Горе» токар Григорій Петров везе свою хвору дружину до лікарні, мріє, що стара одужає, а він подарує ліка­реві портсигар з карельської берези, виточений власноруч. Але жінка в дорозі помирає, а Григорій, обморозивши руки, стає калікою. Письменник тонко передає переживання свого героя: він завжди кривдив, ображав дружину, так і не встиг сказати їй, що вона для нього — найдорожча у світі, і те, що жінка вже ніколи не дізнається про його почуття, тяжко мучить Григорія. Приблизно з середини 80-х років Чехов переживає період творчого зламу. Він рішуче долає установку: всіма засобами примусити читача сміятися.  Про це свідчать твори про дітей — «Гриша», «Дітвора». Малі діти зображені тут з надзвичайною теплотою: щирі й наївні, вони ще не стикалися з потворними сторонами життя, вони ще нічого не знають про соціальну нерівність, маленькі герої добрі  до оточуючих. І тим бо­лючішими для них стають перші зіткнення з несправед­ливістю, брехнею, зрадою. В оповіданнях та повістях Чехова все частіше з'являються персонажі, які протистоять гнітючому середовищу. Все частіше зосереджується не на зовнішніх подіях (як в ранніх творах), а на внутрішньому світі людини — її переживаннях, надіях, розчаруваннях. У чеховській прозі посилюються ліризм і психологічний аналіз, більше місця займає підтекст. В цей же період з'являються чеховські повісті. Своїм «дебю­том» письменник назвав повість «Степ» (1888). Цей перший великий прозовий твір став натхненною поетичною думою про вітчизну. Чехов показав шкідливість пасивності, безвідповідальності, що часто стають причиною зла, свавілля, нехтування гідністю і правами людини. Третій період творчості є періодом розквіту таланту Чехова. Він пише менше, ніж раніше, — заважає важка хвороба, але твори його визначаються довершеністю, стають ще більш ліричними; посилюється філософічність. Письменник продов­жує свої улюблені теми: духовні цінності, сенс життя, розлад суспільства, інтелігенція і народ. У 1898 році Чехов опублікував оповідання «Людина в фут­лярі», «Аґрус», «Про любов». Ці твори, пов'язані між собою спільними проблемами, дослідники називають «маленькою трилогією». Особливого значення набуває для письменника в цей час проблема «людина і середовище». Чехов глибоко досліджує внутрішній світ особистості, що пасивно підкоряється середо­вищу — або, навпаки, знаходить у собі сили розірвати з ним, покинути його. «Людина в футлярі» — характерний чеховський образ: це освічена людина, що душевно замкнулася, відсторонилася від інших, боїться будь-яких змін, навіть самого життя. «Хоч би чого не сталося!» — улюблена фраза цього персонажа, його девіз. В оповіданні спостерігаємо ще одну характерну рису чеховської поетики   підкреслену увагу до деталі, яка набуває зна­чення символу (футляр в описі головного героя, темні окуляри, крізь які він бачить світ, його «тхоряче» обличчя тощо). Комічне у творі змінюється драматичним або поєднується з ним. Синтезуючи іронію, гротеск з драматичними, навіть трагічними нотами, анекдот з філософськими узагальненнями щодо сенсу людського буття, використовуючи підтекст, деталі, письменник створив проблемне, глибоко аналітичне оповідання. В останній період творчості художня манера Чехова збага­чується засобами новітніх течій, зокрема імпресіонізму. Проза стає більш сповідальною, увага зосереджується переважно на думках і почуттях героїв.  Посилюється емоційний підтекст, велику роль відіграють спогади, асоціації, окремі враження, пейзаж, часто співзвучний порухам душі. В пізній прозі Че­хова посилюється мотив кохання. У світлі кохання відбувається переоцінка цінностей, духовне очищення. Але чеховським героям не судилося стати щасли­вими: вони приречені на розлуку, страждання, самотність. Дама з собачкою В оповіданні «Дама з собачкою» (1899) йдеться про визво­лення людини від вульгарності, обивательських уявлень.

Ловелас Дмитро Гуров вирішує закрутити черговий курорт­ний роман. Він обирає першу-ліпшу жінку, «одну з багатьох», що гуляє по ялтинській набережній з собачкою. Несподівано для героя курортний роман переростає у справжнє, єдине на все життя кохання. Залишається таємницею, чому саме цій нічим не примітній жінці вдалося заволодіти серцем колиш­нього циніка, стати його горем і радістю, переконати в тому, що існують і «вищі цілі буття».

У цьому оповіданні письменник звертається також до проблеми сім'ї. Нещасливі родини сприймаються автором як один з про­явів загальної невлаштованості, вони є частинкою того офіціоз­ного світу, в якому люди живуть нудно, безглуздо. Гурова оже­нили в ранній молодості, дружину він ніколи не любив; Анна Сергіївна вважає свого чоловіка «лакеєм», про любов, навіть про звичайну повагу тут і не йдеться. Сім'ї їхні лише фор­мально можуть вважатися сім'ями, справжнього, освяченого коханням і взаємною повагою родинного союзу тут немає. Герої твору просто терпіли родинні пута, поки не отямили­ся, не зрозуміли, як безглуздо вони живуть. Він усвідомив, що ніхто його не зрозуміє, що живе він, по суті, подвійним життям, приховуючи від навколишніх не лише свій роман з Анною Сергіївною, а й своє «справжнє людське життя». На поверхні — служба в банку, клубні зустрі­чі, візити з дружиною до ювілярів, а під оболонкою — те, що було «зерном його життя» — зустрічі з коханою, сильне і щире почуття, яке вперше прийшло до нього, болючі роздуми про неможливість щастя.

Кохана Гурова, Анна Сергіївна, виросла в Санкт-Петербурзі, вийшла заміж рано, без особливого кохання і приязні. їй про­сто «хотілося пожити». Але не справдилися сподівання юної дівчини на цікаве, осмислене життя — вона приречена сидіти у провінції. Чоловік героїні, за її словами, чесний, добрий, але по натурі — лакей. Поїздка в Ялту, початок роману з Гуро­вим — це втеча від нудної повсякденності. Анна Сергіївна без особливих вагань віддається курортному знайомцеві, потім починає каятися, врешті справді закохується в нього, адже він вигідно відрізняється від її чоловіка-лакея, а коли настає час розлучатися, злегка сумує. Дмитро Гуров — москвич, за освітою — філолог, колись мав намір співати у приватній опері, але давно вже «постатечнів», розбагатів. До знайомства з дамою з собачкою він жив як забезпечений здоровий чоловік, не схильний до філософських роздумів. Що ж з ним врешті відбулося? Із радісного, безтурботного донжуана він перетворюється на лю­дину, глибоко незадоволену своїм існуванням. Перед героєм постають трагічно нерозв'язані питання, він мучиться, шукає виходу. Але Чехов показує, що, втративши свою безтур­ботність, Гуров став духовно багатшим, справжнє велике кохання облагородило його, пробудило в ньому духовність, чуйність, очистило від пошлості. В останньому епізоді твору герої, змучені постійною брех­нею, необхідністю приховувати від світу свої почуття, мірку­ють, як позбутися нестерпних пут і об'єднати свої долі. Кохання немовби підносить героїв над світом, схожим на божевільню, пробуджує в них приховані доти духовні багат­ства — й водночас викликає біль, страждання і сльози.Відкритий фінал твору психологічно достовірний.

Але зображення «трагізму повсякден­ності» не робить твори Чехова абсолютно песимістичними і безпросвітними: герої не втрачають надій на щастя, не припи­няють пошуку шляхів до кращого майбуття. Поєднати свої долі двом сімейним людям в ті часи було нелегко. Автор свідомо не згадує про ті проблеми, які мусили б вирішувати герої, одважившись на  зміну свого ста­новища. Адже головне в оповіданні — не проблема шлюбних пут, які треба розірвати Гурову та Анні Сергіївні, а проблема свободи від пут повсякденного беззмістовного життя, що ніве­чить людські долі. Лише звільнившись від гніту пануючих у їхньому середовищі відносин, герої могли б здобути щастя. Але як це зробити? Автор не обіцяє, що «нове, прекрасне життя» настане без страждань і зусиль персонажів. «Дама з собачкою» — оповідання про драму кохання. В ньо­му Чехов просто і сильно показує смисл і значення цього ве­ликого почуття в житті людини. Він веде нас від звичайних побутових колізій (короткочасний курортний роман, подруж­ня зрада) до одвічних питань людського буття. Чехов повторював, що «стислість — сестра таланту», його оповідь завжди лаконічна, сконденсована; на кількох сторін­ках він умів зобразити цілий пласт дійсності — долю людини, її взаємозв'язки з оточенням, характерні особливості суспільного середовища. Він покладався на читацьку актив­ність і багато уваги надавав художнім деталям, що могли видаватися випадковими і дрібними, але натякали на щось важливе, суттєве, характерне. Такими є, наприклад, лорнетка в руці Анни Сергіївни, дами з собачкою, або чохли в оповіданні «Людина в футлярі». В оповіданні «Дама з собачкою» мистецтво використання деталей досягає справжніх вершин. Іноді деталі набувають гли­бокого символічного значення. Гуров згадує, що Анна С. називала свого чоловіка «лакеєм», коли спостерігала за ним у театрі й помітила, що «в петлиці в нього блищав якийсь учений значок, мов лакейський номер». Згадка про по­дібні значки на мундирах провінційної театральної публіки стає влучним засобом її характеристики: тут зібралися такі самі нудні, нецікаві людці, лакеї за манерами і за покликанням. Ще одна цікава особливість: сірий колір залежно від контек­сту набуває різного значення. Сірий паркан навколо будинку, в якому живе героїня; сіра, неначе лікарняна, ковдра у готельно­му номері Гурова — все це стає засобом влучної характеристики реалій нікчемного, «безкрилого» життя. А от в останній сцені сірий колір — колір улюбленої Гуровим сукні Анни Сергіїв­ни — символізує спокій, домашній затишок, про який герой так мріє. В оповіданнях Чехова деталі, як бачимо, складно взаємо­діють між собою, доповнюють одна одну. Оскільки Чехова цікавив передусім розвиток «внутрішнього сюжету», тобто еволюції душі героя, в його зрілих творах майже не знаходимо напруженої дії, інтриги, зовнішньої при­вабливості. Трагізм багатьох його творів полягає саме в тому, що з героями нічого не відбувається. Чехов по-новому розуміє трагічне — не як страшне, виключне або несподіване, а як повсякденне, рутинне, звичне. Трагічне і комічне поєднуються нерозривно у його художньому світі; в його гуморі — не лише сміх, а й іронія, сарказм і смуток водночас. У творчості його майже немає романтичних образів, піднесеного тону — Чехов не вважав, що слід прикрашати дійсність. Його стиль прозо­рий, стислий, не перевантажений тропами.

Однією з новацій Чехова-художника є підтекст, тобто макси­мальне розширення тексту сказаного, коли слова виражають більше, ніж безпосередньо означають. «Ось тобі й дама з собач­кою», — говорить Гуров. За цією фразою стоїть усвідомлення героєм того, що роман з Анною Сергіївною не просто ще одна пригода, а справжнє, глибоке кохання. В одному із записників Чехова є нотатка: «Тоді людина ста­не кращою, коли ви покажете їй, якою вона є». Ця установка на правду художнього зображення обумовила загальні риси творчої манери митця: стриманість, об'єктивність, відстороненість від надмірного пафосу, сентиментальності, дидактизму, будь-якої літературної «косметики». У своїх творах Чехов часто зображав людей, що живуть без надії, без певної мети, у розладі з навколишнім світом і з са­мими собою. Митець викривав ницість, зрадництво, тупість, плазування перед чинами і багатством, душевне змертвіння. Водночас в його оповіданнях, повістях та п'єсах відчувається і біль за людину, приречену на жалюгідне існування, і надія на її пробудження, духовне звільнення, на краще життя. У невеликому оповіданні письменник умів показати долю людини, її духовну драму, шукання сенсу буття, та нездійсненність сподівань та мрій.

 

Машина ГАЗ-А
Меню сайта
Форма входа
Категории раздела
Тексты с переводом [5]
Образование [11]
Учеба [11]
Новые технологии [1]
Досуг [0]
Разное [1]
Поиск
Календарь
«  Июнь 2021  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930
Архив записей
Друзья сайта
  • Перевод с английского
  • Статистика

    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0
    Студентам

    Все права защищены ©.
    Использование материалов данного сайта разрешено
    только с активной ссылкой на //studentu.ucoz.ua!

    Copyright MyCorp © 2021