Порівняльний аналіз національної інформаційної політики Росії та України

Модульно-рейтингова робота

з міжнародної інформації

На тему:

«Порівняльний аналіз національної інформаційної політики Росії та України »

Київ - 1999

ПЛАН

Вступ

1. Попяття інформаційної політики та її основні напрямки.

2. Забезпечення доступу до джерел інформації

3.Cтворення систем охорони інформації та забезпечення інформаційної безпеки.

4. Створення умов для ефективного інформаційного забезпечення.

5. Сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ:

До 1991 року Українські та Російські ЗМІ належали до потужної загальносоюзноі системиб що перебувала під жорстким контролем держави. Тоталітарний режим визначав соціальні функції засобів масової інформації досить однозначно: вони мусили бути засобом ідейно-політичної боротьби, управління, пропаганди, мали здійснювати ідеологічний, політичний, економічний або організаційний вплив на оцінки, думки і поведінку людей , тобто конструювати масову свідомість за умоглядними зразками, сформульованими в ЦК КПРС. В цей час фнформаційна політика держави охоплювала, в основному, проблеми, пов язані з діяльністю ЗМІ. Після розпаду СРСР преса почала частково звільнятися від офіційної регламентації і диктату, опановувати форми та методи вільного поширення масової інформації, котрі здавна використовувалися мас-медіа країн із сталими демократичними традиційними та розвинутими комунікативними системи. В останні роки зміст державної інформаційної політики був дещо розширеним і в нього потрапили окремі елементи захисту прав громадян і організацій на загально доступну інформацію, гарантовані Конституцієями обох держав, а також деякі аспекти інформаційної безпеки.

Однак Росія та Україна після розпаду СРСР опинилися не в однаковому положенні: оскільки Україна була по-суті провінційним елементом загальносоюзної пропагандистської мащинерії, то більша частина систем ЗМІ колишнього СРСР успадкована РФ, а не Україною. Через це в Україні є недостатньою матеріально-технічна база національних ЗМІ, а ще й відсутня чітка концепція посилення інформаційної присутності України на міжнародному ринку інформації, відсутність органу, який би забезпечував планування та здійснення зовнішньополітичної пропаганди.

Щоб пришвидшити реформування національних комунікаційних систем, зосередити суспільні зусилля на його вирішальних напрямках, необхідно якомога частіше покладатися на обгрунтовані наукові рекомендації, творчого використання зарубіжного досвіду. В Росії вже створений потужний інститут прси і ЗМІ. А в Україні, нажаль, і досі розмірковують, чи потрібне наукове підгрунтя для мас-медіа.

Починаючи з початку 90 років в Росії формуються і розвиваються принципи і положення державної політики інформатизації. Основний зміст цієї політики зводиться з невеликими варіаціями до забезпечення науково-технічних, виробничо-технологічних та організаційно-економічних умов створення і розвитку інформаційних технологійб інформаційні інфраструктури і системи формування інформаційних ресурсів. Прм цьому політика інформатизації практично була повністю відокремлена від політики, що проводилася державою в галузі ЗМІ, зв’язки і телекомунікації. На Україні закон "Про Національну програму інформатизації” набув чинності 4 лютого 1998 року.

Висновки:

Україно-російські відносини у інформаційній сфері характеризуються певним домінуванням РФ, яка використовуючи свої можливості задля здійснення інформаційного впливу на Україну, наша держава переважно обороняється, особливо характерне це проявилося у інформаційному протиборстві навколо Криму та Севастополю. Імідж Росії у провідних засобах масової інформації України має більш привабливі риси, аніж імідж України в російських ЗМІ. Характерним для іміджу України в російській пресі є той факт, що на протязі 8 міся­ців 1996 року у впливовій газеті ділових кіл Росії «Комммерсант-Daily» не було вміщено жодного повідомлення про культурні події в Україні.

Новітні інформаційні технології можуть стати потенційним джерелом загроз національній безпеці будь-якої сучасної держави, зокрема, України. Більш того, у наш час можна вести мову про появу та швидкий розвиток двох нових складних фено­менів, вирішення яких потребує скоординованих дій усього світового співтовариства: феномену інформаційної зброї, феномену комп'ютерної злочинності та інформаційного тероризму.

Аналіз наявного як вітчизняного, так і закордонного, зокрема американського, досвіду свідчить, що інформаційну зброю у свою чергу можна умовно розподілити на два основних типи: так звані комп'ютер­ні засоби інформаційної боротьби (засоби радіоелектронної розвідки, комп'ютерного проникнення у захищені інформаційні системи («хакерські») і таке інше); психологічна зброя. Вже на сьогодні є випад­ки вдалого використання засобів обох зазначених типів інформаційної зброї як за кордоном, так і в Україні.

Комп'ютерна злочинність та комп'ютерний тероризм - це принципово новий феномен міжнародного характеру, що є джерелом за­гроз національній безпеці будь-якої сучасної держави, зокрема й Украї­ни. Вирішення цієї проблеми потребує певної координованості зусиль національних держав як на регіональному, так і на глобальному^івнях.

Інформаційний потенціал набуває значення однієї з найважли­віших характеристик, які визначають могутність сучасної держави. Найбільшим інформаційним потенціалом у сучасному світі володіють США, Західна Європа, Японія, до певної міри Китай. Можливо стверджувати, що зараз відбувається процес формування міжнародних систем забезпечення інформаційної безпеки, які охоплюють всі найбільш потужні цивілізації (у розумінні Хантінгтона) сучасного світу».

При розгляді діючої в Росії системи забезпечення інформацій­ної безпеки необхідно зазначити, що підсистема захисту інформації є її найсильнішою, найпотужнішою частиною. Особливу увагу, з точки зо­ру використання російського досвіду для удосконалення відповідної української системи, треба звернути на президентську програму ство­рення захищеної інформаційно-телекомунікаційної системи. Створення подібної української програми може відіграти велику позитивну роль не тільки для системи інформаційної безпеки, а й для усієї української економіки, сприяючі розвитку інформаційної інфраструктури нашої країни.

В той же самий час система захисту та контролю національного інформаційного простору в Росії не спроможна забезпечити вирішення нагальних завдань, про що яскраво свідчить повний програш Росією ін­формаційної війни під час Чеченського конфлікту, де прочеченські сили перемогли в яскраво вираженій психологічній війні. В інформаційному протиборстві навколо Чечні з обох боків, як російського, так і чеченського були ви­користані класичні пропагандистські методи, але чеченські сепаратисти виявили набагато більший професіоналізм і добитися дуже значної інформаційної присутності в російській пресі та брати велику участь у формуванні суспільної думки в РФ, що стало однією з важливих передумов фактичної перемоги Чечні.

Українська система забезпечення інформаційної безпеки і сьогодні будується за радянськими зразками, що і є однією з основних причин її відставання у розвитку від відповідної російської системи на два-три роки, до того ж існує стала тенденція до зростання подібного відставання. Для подолання цієї загрозливої тенденції доконечно необ­хідно брати з досвіду колишнього СРСР та РФ тільки найкращі зразки, наприклад ідею про концентрацію зусиль навколо створення сучасної захищеної інформаційної інфраструктури, та відмовлятися від негатив­них, як наприклад, недооцінювання проблем захисту національного ін­формаційного простору, зокрема, використання при вирішені цього за­вдання застарілих методів заборон, тиску на журналістів тощо.

Загальний обсяг роботи - 17 сторінок.

Для отримання повного тексту курсової роботи звертайтеся на емейл: writetranslate@ukr.net . Вартість роботи $10

Також Ви можете замовити роботу, заповнивши форму: