Понедельник, 21.06.2021, 19:01
Приветствую Вас Гость | RSS

Студенту

Античність. Грецька та римська літ. Творчість Есхіла, Cофокла, Еврипіда. «античний світ»

  1. Античність та її значення у розвитку європейської літератури та культури. Грецька та римська літ. Роди та жанри ант.літ.,їх представники. Творчість Есхіла, Cофокла, Еврипіда. «античний світ» (II тисячоліття до н. є. — кінець  V ст.  н. є.) 

    Коли кажуть про античність, мають на увазі дві країни стародавні Грецію і Рим. Популярність античної цивілізації вже з часів Середньовіччя зростала з кожним століттям. Греко-римська література стала однією з важливих підвалин при створенні літератури народів Західної Європи. Наприкінці V ст. античний світ не витримав натиску варварських племен і був знищений. На руїнах могутньої Римської імперії на те­риторії Західної Європи виникають нові, феодальні держави. Фундаментом для них стали здобутки античної цивілізації.  Латинська мова стає мовою духовенства, учених і письмен­ників, а також мовою міжнародного спілкування. Давньогрецька мова була мертвою вже десь із початку нової ери.  Особливе зацікавлення античністю виявили гуманісти епохи Відродження — могутнього культурного руху, що докорінно змінив науку, філософію, літературу і мистецтво. Гуманісти відстоювали можливості людського розуму і свято вірили у його всеосяжність, захищали вільні почуття людини, її прагнення до пізнання навколишнього світу — і раптом усе це знайшли в багатьох творах грецьких письменників.  Досконало ж розроб­лені античними майстрами художні засоби і стилістичні форми збагачували твори художників-гуманістів. Таким чином, як і народ­на творчість, античність стала могутнім фундаментом для нової світської літератури та мистецтва.

    Відродження почалося в Італії (XIVXVI ст.). Його найвидатніші представники Петрарка і Боккаччо значну кількість тво­рів, пов'язаних з міфологічними сюжетами, написали латиною. Усі ранні італомовні твори Боккаччо пов'язані з античними ле­гендами. Форма його «Декамерона», так зване «рамкове обрамлення», очевидно запозичене з платонівських «Діалогів».

    В інших країнах Західної Європи Відродження висуває блискучу плеяду своїх представників (кінець XVXVI ст.). Всесвітньої слави зажили такі титани, як Еразм Роттердамський, Сервантес, Шекспір та ін. У їхніх творіннях зв 'язок з ан­тичністю залишався надзвичайно міцним. Наприклад, славетний роман Ф. Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель» рясніє згадками про античних мислителів, а В. Шекспір у своїх поемах і драматичних творах неодноразово обігрує сюжети античної історії та міфології («Юлій Цезар», «Венера і Адоніс»).

    За доби класицизму (XVII ст.) культурна вагомість античного світу не зменшилася, проте змінюється сам підхід до античної спа­дщини. Класицистів не цікавить окрема людська особистість з її пристрастями і шуканнями, конкретною індивідуалізацією. Голов­ним для них стає абстрактний раціоналістичний герой, у якого ро­зум стоїть над почуттями, керує ними. Вимагаючи точності й дис­ципліни у творчості, класицисти висувають і канонізують суворі правила для поетів і драматургів. Головний принцип — наслідувати в усьому спадщину античних класиків (звідси назва — класицизм). У трагедії класицисти обстоюють штучний принцип — обов'язкове дотримання трьох єдностей часу, місця і дії, хоча перших двох не дотримувалися Есхіл і Софокл, третє порушив Евріпід. Інші поети­чні твори також регламентувалися встановленими канонами, що вимагали використовувати лише жанри та розміри античних ліри­ків, яким мали відповідати стиль і мова. Найзначніші французькі поети-класицисти у своїх античних трагедіях усе ж намагалися відбити актуальні в той час проблеми: П. Корнель у траге­діях «Горацій», «Смерть Помпея», Ж. Расін у «Федрі», «Андромасі», «Іфігенії в Авліді» та Мольєр.

    У вік Просвітництва (XVIII ст.) ставлення до античності знову змінюється. Характер цих змін залежав від особливостей історич­ного розвитку кожної європейської країни. У роздробленій, відсталій феодальній Німеччині захоплення французьким класицизмом (а через нього й античністю) відіграло свою негативну роль, оскільки відвер­тало національну свідомість од найголовнішого завдання створен­ня національної мови і культури. Проте Гете і Шіллер, звернувшися до античності, зробили величезний внесок у здійснення цього завдан­ня. Ф. Шіллер створює вірші на античні теми («Боги Греції», «Брут і Цезар»), Гете драму «Іфігенія в Тавриді», ліричні «Римські елегії», «Прометей» та ін. Ці твори органічно пов'язані з конкретною німецькою дійсністю — боротьбою за вільну думку, національну незалежність.

    В Англії, що вже пережила буржуазну революцію і заповзятливо почала налагоджувати капіталістичні відносини, вплив античності значно зменшився. Лише в першій половині століття окремі пись­менники намагалися й далі втілювати доктрину класицизму на сце­ні та в ліриці (А. Поп, Р. Стіл, Дж. Аддісон).

    У Франції, що збирала сили для штурму Бастилії, традиції ан­тичності виявилися найстійкішими. Вони прагнули знайти в античності відповіді на питання соці­ально-політичного характеру. Яким має бути новий громадянин? Якими стануть його взаємини з державою? Якою, врешті, буде майбутня держава? Найвидатнішим представником просвітниць­кого класицизму був Вольтер, якому належать драми на античні теми «Брут», «Смерть Цезаря», «Олім­пія», героїчна поема «Генріада», написана гекзаметром.

    Раціональне XIX ст., захоплене мистецтвом «робити гроші й ка­пітали», здавалося б, повинно було начисто забути про естетичні цінності еллінів і римлян. Але цього не трапилося. У різних країнах Європи, в тому числі в Росії й Україні, не було більш-менш відомого письменника, який би не звер­тався до античної спадщини. Шеллі, Байрон, Т. Мур, Беранже, Гюго, Флобер, Гельдерлін, Гейне, Жуковський, Пушкін, Лєрмонтов, Фет, Шевченко, Леся Українка, Франко... Усі вони любили й чудово знали античну літературу. Багато хто з них звеличив й переосмислив грандіозний есхілівський образ Прометея-тираноборця, зробили його символом нездоланної народ­ної сили. Значну частину творчості І. Франка складають переклади античних поетів. До сюжетів античності неодноразово зверталася Леся Українка.

    Мистецтво греків і римлян живе і в сучасній культурі. Як і в ін­ші європейські літератури, в нашу українську ввійшли майже всі жанри і поетичні розміри, породжені античністю. Епос, лірика, елегія, ямб, дактиль, хорей, трагедія, дифірамб, комедія, епітафій... У нашу лексику ввійшла безліч грецьких та латинських виразів і слів, походження багатьох з яких ми давно забули.

     

    Есхіл (525 – 456 рр. до н.е.)Есхіл — поет ста­новлення афінської рабовлас­ницької демократії. Ще грецькі вчені почали називати Есхіла «батьком трагедії».

    Для своїх сучасників він був взірцем справедливості й муж­ності, палким проповідником патріотизму, вихователем гро­мадянської доблесті. Біографія Есхіла маловідома.

    Світогляд. Любов до батьківщини — одна з постійних тем у творах Есхіла. Патріотичним духом проникнута і трагедія «Семеро проти Фів», у якій правитель Етеокл віддає власне життя, аби лише не проливати кров своїх співгромадян.

    Він завжди співчуває долі рабів і називає головне джерело рабства — війну.

    Релігійно-філософські погляди Есхіла відрізняють­ся від традиційного ставлення до богів. До них поет ставиться надзвичайно критично, роблячи виняток для Зевса, верховного божества. Але в його розумінні Зевс — не просто «Олімпієць, цар богів і людей», а втілення загальної ідеї божества. Уважають, що Есхілом було написано близько 70 трагедій і 20 сатирівських драм. Повністю з них дійшло до нас лише 7 трагедій і кілька десятків фрагментів. Теми своїх трагедій поет брав з міфології.

     Перші його трагедії скоріше нагадували ораторії, оскільки хор у них відігравав чи не найголовнішу роль, в усякому разі він був колективним актором. Новаторство Есхіла. Внесок цього видатного поета у процес створення трагедійного дійства був величезний. Поет ство­рює складніший вид драма­тичної творчості — трагічну трилогію, що незабаром стає традиційною для змагань дра­матичних поетів. Великим поштовхом для швидкого розвитку трагедії ста­ло введення Есхілом другого актора. Він увів згадувану формулу трагічного мовчання, що створювала напруження. Тривогу гляда­чів, чекання ними чогось страшного й невідворотного викликала утворювана автором атмосфера жаху на сцені. Цей жах підтриму­вався і штучними деталями чи ефектними прийомами — на сце­ні неодноразово з'являлися знаряддя вбивства — закривавлена зброя, герої постійно згадували про злочин.

    Есхілові належала низка технічних удосконалень у театрі та драматичному мистецтві. Він першим почав виробляти пофарбо­вані маски, надаючи їм певні трагічні вирази людського обличчя, винайшов котурни — черевики трагічного актора, що набагато збільшували його зріст. Він увів ряд театральних машин, без яких не могла обійтися вистава (наприклад, покарання Прометея, який у фіналі разом зі скелею «провалюється» під землю).  «Прометей закутий».  Найвидатнішою трагедією Есхіла вва­жають «Прометея закутого», що входила до трилогії про Проме­тея. Написана трилогія, очевидно, у 469 р. до н. є. Зміст її інших частин — «Прометей вогненосний» і «Звільнений Прометей» — нам точно невідомий, але цілком можливо, що в «Прометеї вогненосному» розповідалося про розподіл Зевсом усіх благ між бога­ми, люди ж збулися розуму і світла знань. Лише один Прометей поставився до них із співчуттям і вирішив допомогти. Він дав лю­дям розум і мови, науки й ремесла, а також викрав з Олімпу во­гонь і передав їм для користування. За це Зевс покарав Прометея.

    Трагедія «Прометей закутий» розповідає про це покарання.

    Дія розгортається в далекій скіфській пустелі. Зевсові слуги Вла­да, Сила і Гефест ведуть Прометея до скелі, і Гефест приковує його. На всі обвинувачення Влади Прометей відповідає гордим мовчанням. Непереборний титан-бунтівник не скоряється волі Зевса. Лише коли він залишається один, то починає скаржитись стихіям на свою самотність. До нього прилітають Океаніди, а по­тім і сам Океан, який радить Прометею замиритися із Зевсом, але той відмовляється. У діалозі з Океанідами герой докладно розповідає про свої дари людям. «Від Прометея — всі в людей умілості», — з гордістю говорить він. З'являється нещасна Іо, перетворена Герою з ревнощів на телицю. Вона питає у титана-віщуна про свою дальшу долю. Прометей попереджає її про чис­ленні страждання і труднощі, які вона повинна перебороти, але врешті до неї повернеться жіноча врода і вона стане родоначаль­ницею могутнього роду героїв, у якому, десь у тридцятому його коліні, з'явиться і визволитель самого Прометея — Геракл. Про­метей розповідає про можливе народження сина Зевса, сильні­шого за батька, проте імені богині-матері не називає. Чуючи ці погрози Прометея, Зевс посилає до нього Гермеса з метою дізна­тися про таємницю. Герой відмовляється це зробити, і тоді його спостигає нове покарання. Зевс кидає свою блискавицю, земля розходиться, і Прометей разом зі скелею падає у безодню і потрап­ляє в чорний Тартар.

    Очевидно, заключною була трагедія «Звільнений Прометей», у якій ішлося про дальшу долю титана. ЗО тис. років терпів він муки в Тартарі, поки Зевс знову не виніс його на поверхню і не прикував до пасма Кавказьких гір, посилаючи щодня орла шма­тувати його тіло. Продовжувалося це доти, доки не з'являється Геракл, який убиває стрілою орла й розбиває кайдани героя. У кінці Прометей ніби замирюється з Зевсом і відкриває врешті та­ємницю його падіння. Небезпечним для Зевса стане його любов­ний зв'язок (або шлюб) з морською богинею Фетідою, тому боги вирішують одружити її з земним царем Пелеєм. В Аттиці на честь Прометея встановлюється культ.

    Уже в самому міфі Прометей був наділений рисами, що роби­ли його втіленням людських зусиль у боротьбі з природою. З са­мого початку трагедії глядачів вражає постать титана-страждальця. Непохитний у своїх переконаннях, гордий, сповнений пре­зирства до фізичних мук, він відразу привертав симпатії глядачів, особливо після загрозливих і обвинувальних промов Влади, на які відповідав мовчанням. Очевидно, Есхіл тут уперше звернувся до цього прийому, який пізніше неодноразово використовувати­муть драматурги. А суть його полягала в тому, що це мовчання було сповнене глибокого внутрішнього змісту. Всім своїм вигля­дом Прометей свідчив, що залишається несхитним борцем, вір­ним своїм ідеям, його неможливо зламати ніякими тортурами, і він не змінить свого ставлення до Зевса, якого вважає деспотом і тираном. Цей прийом пізніше почали називати формулою трагіч­ного мовчання.

    У діалозі з Океанідами та Іо непорушна воля титана виявля­ється ще яскравіше. Він кидає обвинувачення Зевсу в його чор­ній невдячності — адже лише Прометей був єдиним з усіх тита­нів, хто допоміг Зевсові в боротьбі з Кроном заволодіти олімпій­ським троном:

    Ніякі моління жалісливих Океанід, умовляння бога Океана замиритися з Зевсом не можуть вплинути на героя, і він відкидає їх. Його надихає розуміння того грандіозного значення, що мав його подвиг для культурної еволюції роду людського. У монолозі Прометея, яким він відповідає ридаючим Океанідам, Есхіл роз­гортає величну панораму цивілізаторської місії цього бога-героя.

    У своїх останніх діалогах з Океанідами і Гермесом Прометей неодноразово звинувачує Зевса в жорстокості й несправедливості і пророкує йому неминуче падіння з трону:

    Геній Есхіла увічнив образ Прометея. А в нові часи він почав набувати сучаснішого тлумачення, його ім'я поступово огорта­ється пафосом революційності. З початком революційних рухів у Західній Європі прометеївські риси стають символом протибор­ства деспотії в усіх її формах. Есхіл підкреслює деякі з них, пере­творюючи їх на визначальні в характері свого героя. Перша з них — це послідовне викриття деспотії Зевса, тираноборство Прометея, гострі виступи проти безпринципного й жорстокого, підступно-хитрого й боягузливого Зевса, який жодного разу не з'являється на сцені, але незриму присутність якого відчувають усі персонажі. Друга риса Прометея — це вірність своїй ідеї, кате­горична відмова навіть під загрозою нестерпних тортур схилити­ся перед волею бога-владаря. Бог Океан пропонує Прометеєві «виправити вдачу», «оновитися», не кидатися «гострими слова­ми», «змиритися», просити прощення у господаря небес, але герой воліє все перетерпіти, щоб врешті побачити падіння деспота. Третя риса Прометея — гуманізм, власне, заради людей і почина­ються всі його страждання. Дари, зроблені Прометеєм смертним, символізували могутній людський прогрес. У нових умовах, коли Європа долала останні залишки старого феодального устрою і буду­вала новий, ця риса Прометея виявилася надзвичайно актуальною. Образ самого Прометея можна назвати монументальним, тобто таким, у якому вирують могутні почуття, грандіозні при­страсті, які не під силу витримати звичайному герою, вони б його просто зламали. До цього слід додати й нелюдські мордування Прометея, на які він іде цілком свідомо. Прометей не знає сумні­вів, вагань, відступів. Сам титан посилається на невблаганність долі, але це не приводить його до покори та безвілля. Навпаки, невмолима доля штовхає його могутню натуру до високих героїч­них подвигів. Есхіл свідомо використо­вує прийом певного «олюднення» Прометея і досягає ним ефект єднання героя з глядачами, конкретного розуміння його людяно­сті. Зменшуючи «божественний ореол» титана, поет робить його значно ближчим для глядачів. Деякі образи трагедії досить одноманітні й схематичні, позбав­лені динаміки розвитку. Іншими вони й бути не можуть, оскільки дія в трагедії відсутня, а в діалогах персонажеві розкритися важ­ко. Старий доброзичливий Океан щиро хоче допомогти Проме­теєві й навіть пропонує свої послуги, але так і не може зрозуміти вчинків героя. Безвольні Океаніди оплакують страждання титана, але здатні тільки на самопожертву. Іо зображена лише як неспра­ведливо страждаюча жінка. Гефест проти своєї волі, а Гермес без­душно і бездумно виконують накази Зевса.

    Софокл

    Біографія. Народився Софокл Колоні. У 480 р. до н. є. Софокл ке­рував хором ефебів, який уро­чистим пеаном прославляв пе­ремогу грецьких воїнів у Сала-мінській битві. Незабаром він почав писати трагедії й першу свою перемогу здобув у 468 р. (до речі, над самим Есхілом). Ним було написано понад 120 драматичних творів, але до нас дійшли лише сім трагедій і фрагменти сатирівської драми
    «Слідопити».
            Світогляд. Софокл намагався у своїх творах об'єктив­но зобразити ті зміни й конфлікти, що виникали в суспільстві тих часів. Його погляди на навколишню дійсність —це погляди чес­ного громадянина-патріота.  Порушує Софокл і проблему 6агатства та грошей що на той час була досить актуальною у зв’язку зростанням економічної могутності як Афін загалом, так і багатьох громадян.  Значне місце у світогляді Софокла належить релігійним роз­думам. Вони мало збігаються з думками його попередника Есхіла. Поет беззастережно вірить у богів, які для нього уособлюють вищі могутні сили, чиї задуми чи дії смертна людина осягнути не може в той же час вони владні над життям і діяльністю людини. Софокл вірить, що лише боги визначають долю людини, але безпосередньо у вчинки людей вони не втручаються.  У трагедіях Софокла покарання відбувається здебільшого без усякого втручання вищих сил. Карають не боги, а люди самі себе. Усі головні позитивні герої Софокла — це шляхетні, цілісні й глибоко людяні натури, які втілюють Ідеали афінської демократії.

    Усталеним художнім засобом у Софокла є прийом контрасту як у зображенні долі окремих персонажів, так і в системі худож­ніх образів. Становище Едіпа на початку трагедії «Цар Едіп» різ­ко контрастує з тим, у яке він потрапляє в кінці. Спершу це аб­солютно щаслива людина, яка має трон, багатства, вродливу дружину, чотирьох дітей і, найголовніше, є шанованою серед співгромадян за свою чесність, справедливість і постійне бажан­ня їм допомагати. У фіналі Едіп опиняється у прямо протилеж­ному становищі — не тільки втрачає все, але й стає сліпим жеб­раком. Контрастність дає авторові змогу особливо підкреслити чор­но-білими тонами слабкі й сильні сторони персонажів. Адже мова трагедій Софокла вже не така велична, як в Есхіла. Вона втратила пафос, позбулася архаїчних виразів, стала значно прос­тішою і, за словами самого поета, «найбільш відповідала характе­рам героїв».  Софокл завершив створення грецької трагедії, у його творчос­ті вона досягає своєї вершини. Продовживши справу Есхіла, він удосконалив її як жанр драматичного мистецтва й підсилив її роль як могутнього засобу впливу на розум і серця афінських громадян.

     

    Евріпід був поетом розкладу афінської рабовласницької демок­ратії.

    Біографія Евріпіда маловідома. Світогляд. Він був великим патріотом своєї вітчизни.

    Ставлення до релігії. У Софокла боги втратили свою конкретність і вже не втручалися в життя людей. А в Евріпіда вони взагалі позбавлені урочистості й ореолу_святості, більш того, він_ піддає їх критиці й, де тільки можливо, намага­ється дискредитувати, показати їхню жорстокість і несправедливість. Еіурнтід_у^ушагі^^    всього сущого була гран:  Зразком класичної трагедії у творчості Евріпіда без­перечно стала найвідоміша з його п'єс «Медея». Її сюжетом по­служив один з останніх епізодів міфу про аргонавтів.   У всіх трагедіях Евріпіда розробляється зовсім нова і незвична для традиційного грецького театру родинно-побутова тема, вони не ставлять соціально-політичних проблем. А якщо ці проблеми й виникають, то вирішуються на вузькому тлі окремо взятої ро­дини і не мають загального характеру.  Евріпід першим увів у свою траге­дію і конфлікт одного героя, тобто протиборство двох почуттів у душі цього героя, інакше — психологічний конфлікт. Він якраз і дає змогу авторові глибше показати певний стан людини в мо­мент якоїсь душевної кризи, відтворити те напруження, у якому опиняється герой. У Медеї це протиборство ненависті до Ясона і почуття материнської любові. Яскраво окреслені пристрасті героїв давали Евріпіду можли-~ вість створювати глибоко індивідуальні характери, багатогранні й
    неповторні за своїм звучанням. Саме тому жіночі образи Федри, Медеї, Андромахи, Іфігенії, увічнили себе в драматичних творах нових часів. Разом з тим більшість чоловічих образів усе ж мало індивідуалізовані й зображені досить схематично.

     

Меню сайта
Форма входа
Категории раздела
Тексты с переводом [5]
Образование [11]
Учеба [11]
Новые технологии [1]
Досуг [0]
Разное [1]
Поиск
Календарь
«  Июнь 2021  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930
Архив записей
Друзья сайта
  • Перевод с английского
  • Статистика

    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0
    Студентам

    Все права защищены ©.
    Использование материалов данного сайта разрешено
    только с активной ссылкой на //studentu.ucoz.ua!

    Copyright MyCorp © 2021