Томас Манн (1875—1955) — німецький письмен­ник, автор романів, новел, есе, лауреат Нобелівсь­кої премії. У його творчості віддзеркалилися найбо­лючіші проблеми XX ст., осторонь яких письменник ніколи не стояв. Вже роки Першої світової війни ста­ли для письменника «роками жаху», коли «разом із своїм народом» він мусив пройти «тяжкий шлях». Німецький письменник, один з найзначніших прозаїків XX ст. У німецькій літературі Т. Манн став творцем реалістичної інте­лектуальної прози, майстром філософського роману; створені ним характери вирізняються досконалістю психологічних характе­ристик. Осердям твор­чості Т. Манна є антитетична тема: бюргер — митець. Томас Манн народився 6 червня 1875 року у портовому місті Любек, що на півночі Німеччини. Він був другим сином заможного торговця збіжжям, міського сенатора Йогана Генріха Манна і Юлії Брунс, доньки німецького плантатора із Бразилії. У 1893 році, після смерті батька Томас разом з матір'ю і сестра­ми переїхав до Мюнхена, де почав працювати у страховому агентст­ві. Протягом 1895—1896 років навчався у Вищій школі. Манн став засновником і постійним автором літературно-художнього журналу "Весняна гроза". Після мандрівки до Італії (1896-1898), (1898-1899), року військової служби І публікації перших новел письменник у 1901 році випустив у світ роман "Будденброки". У цьому творі, що здобув світову славу, на прикладі трьох поколінь родини Будденброків письменник розроб­ляє характерну для усієї своєї творчості тему протиставлення бюрге­ра і митця. Складність і суперечливість взаємин між життям творчістю відтворена у ранніх новелах Т. Манна, з-поміж яких вирізняються "Трістан" (1902), та інші. Першу світову війну Манн, захопившись політичного ри­торикою, схвалював і захищав. Він критикував пацифістів і прибічників суспільних реформ, виступав на захист німецького національного духу. Втім, після вбивства міні­стра закордонних справ Вальтера Раденау (1922) письменник відмо­вився від своїх попередніх поглядів і став переконаним борцем за республіку і демократію. Після війни Манн знову повертається до художньої творчості, і у 1924 році з'являється "Чарівна гора" — роман нового типу, в центрі якого перебувають не події, а розвиток зіткнення ідей. Історія молодого інженера Ганса Касторпа, який приїхав у санаторій відвідати батька і сам став пацієнтом, перетво­рилася на історію ідейних конфліктів, історію осмислення філософських і соціальних концепцій епохи.  У 1929 році  Манн став лауреатом Нобелівської премії з літератури передусім за великий роман "Будденброки", що став класикою сучасної літератури — в  1933 році емігрував у Швейцарію, оселившись неподалік від Цюріха. Через три роки нацисти позбавили письменника німецького громадянства, і в 1938 році сім'я Маннів переїхала у США. Протяом трьох років Томас Манн читав лекції з гуманітарних дисциплін  університеті. У 1947 році він став громадянином С'ША. З 1941-го до 1952 р. письменник жив у Каліфорнії, писав  твори, а також був консультантом з німецької літератури у бібліотеці Конгресу США. Серед творів, написаних  Майном в емігра­ції, слід відзначити історичний роман про Гете — "Лотта у Веймарі". У цьому значному, художньо сміливому творі письменник описує лише один ранок у житті великого поета, але змальовує його у "потоці свідомості", у складній круговерті почуттів, спогадів, най­різноманітніших вражень від зіткнення з реальністю. Останнім твором Т. Манна став роман "Пригоди авантюриста Фелікса Круля" (1952) — сповідь нацистського художника, який підштовхує суспільство у полон небезпечних ілюзій. 80-річний Манн помер у Цюріху у 1955 році. " Війна посилила відчуття, що у світовій історії почався епохальний злам. Виразом цих тривожних роздумів стала й но­вела «Маріо й чарівник», яка вийшла друком 1930 року. В алегоричній формі письменник викриває антигуманну сутність фашизму, який вводив в оману мільйони його співвітчизників. Сам Т. Манн визначав цей твір як «повість, що народилася експромтом». Вже на перших сторінках автор створює образ сучасної дійсності. Маріо і чарівник" Новелу "Маріо і чарівник" Томас Манн написав у 1929 році. Пере­рвавши на час літніх канікул роботу над романом "Йосиф і його бра­ти ", письменник, за його словами, "вирішив зайнятися роботою, що не вимагала ніякого апарату і яку можна було в повному розумінні слова "черпати з повітря". Так, саме "з повітря", і повітря не тільки іта­лійського, але й німецького, — хоча спершу новелу "Маріо і чарівник " заборонили в Італії, — "матеріалізувалася " ця, як згодом сказав про неї автор, "вкрай насичена політикою історія, внутрішній зміст якої складає психологія фашизму і психологія "свободи ". Усе, що описано в оповіданні "Маріо і чарівник", за єдиним винятком, Томас Манн бачив насправді, коли у 1926 році, разом із дружиною і молодшими дітьми, проводив канікули в Італії, — і "боротьбу національних прапо­рів ", і атмосферу "нервової напруженості", і "оборонця національної гідності та моралі "в капелюсі, і горбаня-гіпнотизера, що змусив тан­цювати під ляскання своєї нагайки якогось "пана з Рима ", і офіціанта Маріо, якого цей моторошний фокусник змусив поцілувати себе, навіявши хлопцеві, що перед ним — кохана дівчина. В дійсності не було лише одного — "жахливого, фатального кінця ". Насправді Маріо не стріляв у Чіполлу. Наступного дня після привселюд­ного приниження кельнер, як звичайно, виконував своїобов язки і навіть захоплювався майстерністю фокусника. Але коли Томас Манн розповів удома про принизливий для Маріо атракціон гіпнотизера, старша дочка письменника кинула фразу, що, власне, і зробила ці італійські враження новелою: "Я б не здивувалася, якби Маріо його застрелив ". Репліка доч­ки об'єднала задушливу атмосферу націоналістичної пихи і зловісне мистецтво придушення волі в нерозривне ціле, у кристал художнього задуму. При такій, переосмисленій з погляду моральної необхідності, розв'язці — пострілі Маріо — поведінка "добродія з Рима "видавалася альтерна­тивою активного спротиву нарузі над людською гідністю. "Добродій з Рима "заявив, що готовий стати піддослідним гіпнотизера, але тіль­ки — зберігаючи за собою свободу волі, тобто внутрішньо борючись проти будь-якого навіювання, — але, врешті-решт, підкорився гіпно­зові, точнісінько так само, як і ті, хто не ставив такої умови. "На скільки я зрозумів, — зауважує оповідач, — римлянин програв через те, що стояв на позиції цілковитого заперечення. Видно, самого тільки небажання замало, щоб надати нам духовної сили; надовго ми не запов­нимо життя тим, що не хотітимемо чогось робити; не хотіти чогось і взагалі нічого вже не хотіти, а все ж виконувати необхідне — мабуть, надто близькі поняття, щоб від них не постраждала ідея свободи". На момент опублікування новели, у 1930 році, коли націонал-соціалістська, гітлерівська партія одержала під час виборів до рейхстагу чотири з половиною мільйона голосів, ці слова справді мали важливий політичний зміст. Вони звучали як попередження німецькому бюргерс­тву, як прогноз принизливих наслідків консервативної замшілості, як застереження від тієї "угоди з дияволом ", якою видавалося образному мисленню Томаса Манна панування фашизму в Німеччині. Новела "Маріо і чарівник" передбачила багато чого — і еміграцію Томаса Манна з країни гітлерівської диктатури, і його заклики в середині тридцятих років до "войовничого гуманізму ", "гуманізму в крицевому об-ладунку", і його пристрасну публіцистику часів Другої світової війни. У невеликому за об'ємом творі Т. Манн відтворив тривожну ат­мосферу 30-х років, просякнутих фашистськими ідеями. За прикладом «гіпно­тизера» легко прочитується образ «сильної особистості», яка жадає влади над усім світом. Манн художньо достовірно розкрив механізм загадкової влади та­кої особистості над натовпом, поставив важливі етичні питання морального вибору, відповідальності за свої вчинки, можливості перемоги гідності й розу­му над «надлюдськими» ідеологіями.