Thomas Mann. Tristan. Скачать оригинал на немецком Перевод на украинский: Томас Манн. Тристан
Ось він, санаторій "Ейнфрід"! Прямі контури його довгастого головного корпусу і бічної прибудови біліють посеред обширного саду, прикрашеного витіюватими гротами, алейками і альтанками, а за шиферними його дахами плавно, суцільним масивом, піднімаються до піднебіння хвойно-зелені гори.
Як і раніше очолює цю установу лікар Леандер. У нього чорна роздвоєна борода, кучерява і жорстка, як кінський волос, що йде на оббивку меблів, окуляри з товстими, виблискуючими скельцями і вигляд людини, яку наука загартувала, зробила холодним і наділила поблажливим песимізмом; своєю різкістю і замкнутістю він впокорює хворих — людей дуже слабких, аби самим встановлювати собі закони і їх дотримуватися, і що віддають йому свій стан за право знаходити опору в його суворості.
Що стосується фрейлейн фон Остерло, то вона веде господарство воістину самозабутньо. Боже, як діловито бігає вона вгору і вниз по сходах, як квапиться з одного кінця санаторію в іншій! Вона володарює на кухні і в коморі, вона риється в білизняних шафах, вона командує прислугою і відає харчуванням, керуючись міркуваннями економії, гігієни, смаку і зовнішньої витонченості, вона господарює з несамовитою обачністю, і у всій її бурхливій діяльності криється постійний докір всієї чоловічої частини людства, ні один представник якої до цих пір не здогадався одружуватися на ній.
Втім, на щоках її двома круглими малиновими плямами непогасно горить надія стати одного прекрасного дня дружиною лікаря Леандера...
Озон і тихе, тихе повітря... Що б не говорили заздрісники і конкуренти лікаря Леандера, легеневим хворим слідує найнаполегливішим чином рекомендувати "Ейнфрід". Але тут мешкають не лише сухотні, тут є і інші пацієнти, чоловіки, пані, навіть діти: лікар Леандер може похвалитися успіхами в самих різних областях медицини. Є тут страждаючі шлунковими хворобами, - наприклад, радник Шпатц, в якого, крім того, хворі вуха, є пацієнти з пороком серця, паралітики, ревматики, є різного роду нервовохворі. Один генерал-діабетик, невпинно бурчачи, проїдає тут свою пенсію. Деякі тутешні пацієнти, пани з виснаженими обличчями, не можуть упоратися зі своїми ногами — ноги у цих панів раз у раз сіпаються, що наводить на найсумніші роздуми. П’ятдесятирічна пані, пасторша Геленраух, яка народила на світ дев'ятнадцять дітей і вже абсолютно ні про що не здатна думати, проте не може угамуватися і ось вже цілий рік томиться безумним занепокоєнням і страшна в своїй заціпенілій безмовності, безцільно бродить по всьому будинку, спираючись на руку приставленої до неї доглядальниці.
Час від часу вмирає хто-небудь з "важких", які лежать по своїх кімнатах і не з'являються ні за столом, ні у вітальні, і ніхто, навіть їх безпосередні сусіди, нічого про це не дізнаються. Пізно вночі воскового постояльця відносять, і знову життя в "Ейкфріде" йде своєю чергою — масажі, електризація, ін'єкції, душі, ванни, гімнастика, потогінні процедури, інгаляції, — все це в різних приміщеннях, обладнаних новітніми пристосуваннями...
Так, тут завжди панує пожвавлення. Інститут стоїть в цвіту. Швейцар, що стоїть біля входу в бічну прибудову, дзвонить в дзвін, коли прибувають нові пацієнти, і урочисто одягнений лікар Леандер разом з фрейлейн фон Остерло проводжає тих, що від'їжджають до екіпажа. Яким лише людям не давав притулку "Ейнфрід"! Є тут навіть письменник, ексцентрична людина, він носить прізвище, звучне, як назву мінералу або коштовного каменя, і, живучи тут, викрадає дні в господа бога...
Окрім лікаря Леандера, тут є ще один лікар для легких випадків і для безнадійних хворих. Але його прізвище Мюллер, і взагалі він не коштує того, аби про нього говорили.
На початку січня комерсант Клетеріан — фірма А.Ц. Клетеріан і К° — привіз в "Ейнфрід" свою дружину; швейцар задзвонив в дзвін, і фрейлейн фон Остерло зустріла приїхавшу здалека пару в приймальні, яка поміщалася в нижньому поверсі і, як майже весь цей старий, величний будинок, являла собою дивно чистий зразок стилю ампір.
Негайно ж вийшов доктор Леандер, він вклонився, і почалася перша, повчальна для обох сторін бесіда.
Клумби в саду були по-зимовому покриті матами, гроти — занесені снігом, альтанки стояли в запустінні; два санаторні служителі несли валізи тих, що приїхали — коляска зупинилася на шосе, біля гратчастої хвіртки, тому що до самого будинку під'їзду не було.
— Не квапся, Габріела, обережно, мій ангел, не відкривай рот, — говорив пан Клетеріан, ведучи дружину через сад; і до цього "Take care" при одному погляді на неї з ніжністю і трепетом приєднався б в душі всякий, — хоча не можна заперечувати, що пан Клетеріан з таким же успіхом міг би сказати це і по-німецьки.
Кучер, що привіз їх із станції, людина груба, неотесана і не знаюча тонкого поводження, прямо-таки, рот роззявив в безпорадній заклопотаності, коли комерсант допомагав своїй дружині вилізти з екіпажа; здавалося навіть, що обоє гнідих, від яких в тихому морозному повітрі піднімалася пара, скосивши очі, схвильовано спостерігали за цим небезпечним дійством, стривожившись за настільки крихку грацію і настільки ніжну красу.
Молода жінка страждала хворобою дихального горла, як ясно було сказано в листі, який пан Клетеріан заздалегідь послав з Балтійського побережжя головному лікареві "Ейнфріда", — слава богу, справа тут була не в легенях! Але якби навіть вона страждала хворобою легенів все одно ця нова пацієнтка не могла б виглядати чарівніше, благородніше і безплотніше, ніж зараз, коли вона, спокійно і утомлено відкинувшись на високу спинку білого крісла, сиділа поряд зі своїм коренастим чоловіком і прислухалася до розмови.
Її красиві бліді руки, прикрашені лише простою обручкою, лежали на колінах, в складках важкої і темної суконної спідниці, вузький сріблисто-сірий жакет, з щільним стоячим коміром, був суспіль усіяний накладними оксамитовими візерунками. Але від важких і щільних тканин невимовно ніжна, миловидна і крихка голівка молодої жінки здавалася ще зворушливішою, милішою і неземною. Її каштанове волосся, зібране у вузол на потилиці, гладенько причесане, і лише одне в'юнке пасмо падало на лоб біля правої скроні, де маленька, дивна, хвороблива жилка, над чітко змальованою бровою, порушувала своїм блідо-голубим розгалуженням ясну чистоту майже прозорого лоба. Ця блакитна жилка тривожно панувала над всім тонким овалом лиця. Вона ставала помітнішою, як тільки жінка починала говорити; і навіть коли вона посміхалася, ця жилка додавала її обличчю якесь напружене, мабуть, навіть пригноблюваний вираз, що вселяв смутний страх.
Тим більше вона говорила і посміхалася. Говорила невимушено і люб'язно, трохи приглушеним голосом і посміхалася втомленими, здавалося готовим ось-ось закритися очима, на кутики яких, по обоє сторони вузького перенісся, лягала густа тінь, і красивим, широким ротом блідим, але таким, що як би світився, тому, можливо, що губи її були дуже вже різко і ясно обкреслені. Зрідка вона покашлювала. Тоді вона підносила до рота хустку і потім розглядала її.
— Не треба кашляти, Габріела, — сказав пан Клетеріан. — адже Ти пам'ятаєш, дорога, що доктор Гинцпетер рішуче заборонив тобі кашляти, потрібно лише узяти себе в руки, мій ангел. Вся біда, як я вже сказав, в дихальному горлі, - повторив він.— Коли це почалося, я і насправді подумав, що негаразд з легенями, і бозна-як злякався. Але справа тут не в легенях, ні , хай йому біс, таких речей ми не допустимо, а, Габріела? Хе-хе!
— Поза сумнівом, — сказав доктор Леандер і виблискував окулярами в її сторону.
Потім пан Клетеріан попросив каву, — кави і здобних булочок; звук "к", здавалося, утворюється у нього десь глибоко в глотці, а слово "булочка" він виголошував так, що в кожного, хто його чув, повинен був з'явитися апетит.
Він отримав все, що просив, отримав також кімнати для себе і для своєї дружини, і вони пішли влаштовуватися.
Між іншим, спостереження над хворою доктор Леандер узяв на себе, а не доручив докторові Мюллеру.
|
